субота, 20 лютого 2021 р.

Антоній Урбаньский "Збриж"

 З праці Антонія Урбаньского «Pro memoria», що вийшла у Варшаві в 1929 році, та присвячена зруйнованим маєткам на території України.


«Збриж, або по-іншому званий «Бжезє Нове» - лежить над Збручем в Подільській землі, кам’янецькому повіті.

Містечко було засноване родиною Лянцкоронських, а шляхом приданого перейшло до Межеєвських.

До піднесення містечка найбільше долучився Адам Тарло, ґоштинський староста.

Над самою рікою збудував оборонний замок і розпочав будівництво монастиря капуцинів, котрий оточував мур у вигляді сокири («Топор» - герб Тарлів).

Між іншим треба зазначити, що капуцини певний час мали свої монастирі на Руси у Вінниці, Кутні, Дунаївцях, Острогу, Усьцілугу, Володимирі Волинському, Старому Костянтинові, Брусилові, Ходоркові.

Будівництво монастиря в Збрижі, розпочате Адамом Тарло, було закінчене самими капуцинами. Власними силами звели вони монастир та саму святиню з дерев’яними вівтарями та дерев’яним посудом (?). Костел виглядав дуже добре, скутий напівмороком, із старими образами св.Францішка. З катедри, також дерев’яної, промовляв своє слово отець, з каптурем та довгою золотистою бородою.

Але вже скоро загарбник москаль почав закривати монастирі на Руси. І скоро Збризький костел почав використовуватись як православна церква.

Пізніший костел збудований перед 1839 роком мав добрий образ Смуглевича. Той художник доброї віленської школи залишив досить багато образів в литовських монастирях, менше його робіт залишилось на Руси. Тим то і була цінною його спадщина в Збризькому костелі.

В 18 столітті перейшов Збриж у власність королівського шамбелана – Францішка Стшалковського. Після розборів Речі Посполитої, розпався Збриж на декілька частин, які часто міняли своїх власників, іноді супроводжувалося це тяганиною. Найбільшою частиною в 19 столітті володіли  Ґрадовські, від яких шляхом приданого перейшла до теперішніх власників – Дунін-Козіцьких. Мали тут вони житловий будинок, перебудований із замку, що позостався від Тарлів. Частково використано мури, частково замкову браму і створено таким чином цікаву пам’ятку з круглою вежею та мурами сажневими, порослих мохом. Малі вікна виглядали як стрільниці і прикрашали прибудову, і де-не-де проглядалися зубці (?). Дерева та чагарники росли довколо монастиря, що добре пам’ятали Тарлів.

Дунін-Козіцькі мали тут кількасот гектарів.

. . .»

 

Фотографії з цієї ж книги: