30.12.1947 р.
Надзвичайний звіт
про вивіз українських родин російсько-більшовицькими
окупантами на Сибір дня 21.Х.1947 р.
Здійснюючи політику російського імперіалізму, більшовики стараються якнайосновніше оволодіти народами, що входять в склад СССР. В першу чергу намагаються винищити деякі з них фізично. Одним із таких — це український народ, який від початку творення СССР проявив свою волю жити самостійним життям, відділившись від Росії. Фізичному винищуванню українського народу більшовики присвятили особливу увагу. Голод 1922, 1933 і 1946/47 рр. говорить про те аж надто вимовно. Розстріли, катування, заслання визначних людей підтверджують те ж саме. Для матеріального і рівночасно фізичного знищення примінюють більшовики масові переселення українців у Сибір, Середню Азію, Урал та інші далекосхідні країни СССР. Подібне переселення застосовували більшовики для ліквідації «неблагонадійного елементу» в цілому терені дня 21 жовтня 1947 р.
Підготовка до вивозу громадян началась неодночасно у всіх районах. У Скала-Подільському районі вона започаткувалася ще в місяці червні 1947 року, в інших районах у вересні. З початком місяця червня оперативні МВД і МГБ Скала-Подільського району одержали наказ виготовити списки всіх підпільників. Технічне переведення наказу доручено секретарям сільських рад, в чому мали їм помагати агенти та провокатори. Для складення списків секретарі одержали точні вказівки та визначений час. Крім загальних списків виготовлено так звану справку для кожного підпільника, що загинув, зголосився, або ще зараз перебуває в підпіллі. В справці належало подати діяльність підпільника за час польської, німецької та більшовицької дійсності, стан і місце перебування його родини. Дійсність справки стверджував голова та секретар сільської ради, провіряли оперативні через сексотів та агентів. Виготовлювання списків та справок проходило під строгою конспірацією, одначе населення в короткому часі про підготовку дізналося. Проговорились самі більшовики, будучи п'яними. Дня 23.VI.1947 р. у селі Іванків, Скала-Подільського району, провокатор Дяченко, впившись, сказав: «Зараз по всіх селах воготовлюються списки, призначених до вивозу громадян. Вивозити будуть родини підпільників вбитих, зловлених і тих, що зараз ще перебувають у підпіллі.»
Одержавши списки, оперативні передали їх в район, а самі почали роботу над установленням місця перебування поодиноких громадян, втягнутих у списки. Для замаскування цієї роботи вони переводили ревізії, наскоки, ходили по хатах за харчами, або звичайно заходили на гутірку. При кожній нагоді запитували про стан родини, прізвища, зайняття, місце праці та інше. Крім того, розпитували про сусідів та знайомих. В цей спосіб оперативні довідувалися точно про місце перебування призначених на вивіз громадян. Інтенсивніша підготовка в усьому ж терені почалася з дня 10 жовтня, в якому до райцентру Скала-Подільська приїхала з міста Чорткова на 16-ти автомашинах військова частина. Причину приїзду конспірували. Між населенням були чутки, що військо це приїхало на відпочинок, то знову на вишкіл. По 4-ох днях РО МВД розприділило цю частину гарнізонами по селах, залишаючи при кожному гарнізоні по одному членові із опергрупи. Завданням його було запізнати членів гарнізону з тереном та обставинами. Для маскування причин появи гарнізонів більшовики поширювали чутки через своїх агентів, що це військо приїхало на вишкіл, відпочинок, що це представники воєнкомату і інше. Одначе серед населення було переконання про те, що гарнізони ці призначені для переведення вивозу.
[…]
В Товстенському районі почалась підготовка в перших днях місяця жовтня. Сюди приїхала частина міліції в числі 200 чоловік, яка розквартирувалася в поодиноких селах цього ж району. В час свого перебування на селах вони запізнавалися з їх положенням та з місцевим населенням, а рівночасно виготовляли списки підпільників та арештованих. При виготовлюванні списків звертали увагу на точність даних про підпільників (чи живе, чи вбитий, хто вбив і інше) та про їхні родини. Неконспіративне виготовлювання списків спричинило поширення між населенням вістки про вивіз на Сибір. Вістку цю більшовики називали неправдою, а селян, які поширювали її, карали, як наприклад: учителька із СУЗ (східно-українських земель — прим.А.Б.) запитала оперативного МГБ Міхіна, чи правдою є, що будуть вовизити. Більшовик заперечив їй та запитав, від кого вона це чула. Коли вчителька вказала на селянку, в якої живе, Міхін важко побив господиню за те, що вона, мовляв, поширює «сплетні», бо вивозити нікого нікуди не будуть. З появою гарнізонів багато загрожених селян не ночували дома, але по короткому часі чуйність їхня послабла.
[…]
в Скала-Подільському районі в день перед вивозом, цебто 20.Х.47 відбулися збори партійців, комсомольців та адміністрації, на яких повідомлено присутніх про те, що вони будуть помагати органам МГБ і МВД у переведенні вивозу. Роздавши зброю, розіслали їх по селах.
На одну годину перед початком арештувань більшовики з гарнізонів та адміністрація, яка до них долучила, розійшлись групами по призначеним вулицям. З кожною групою йшов дежурний, якого повідомляли на дорозі, куди має їх вести. Прийшовши на означені місця, окружали хати та арештовували людей і залишалися так до часу, поки не приходив оперативний даного села, який відчитував арештованим «акт обвинувачення» та присуд на вивіз. Відтак казав господарям збиратися і до півгодини бути готовим. Кожна родина могла взяти зі собою клунок (харчі, одежу) вагою до 50 кг.
В Товстенецькому районі міліція і війська МВД та МГБ перебували до дня вивозу в райцентрі. Вночі з 20 на 21 жовтня вони роз'їхалися по селам. На кожне село пересічно виїхало около 30 чоловік. До деяких сіл приїхало їх більше, в залежності від числа родин, призначених до вивозу. До села Устечко, наприклад, приїхало 73 чоловіки, до села Садки — 70 чоловік, до села Нирків — 35 чоловік, до села Гинківці лише 12 чоловік. В селі Садки був присутній полковник, начальник МГБ Новотарський та начальник ОББ («отдел борьбы с бандитизмом» — прим.А.Б.) капітан Шалегін.
Приїхавши ніччю в села, вони розділилися на групи та розійшлися на призначені місця. Около години 3-ї ранку розставили стійки біля хат, з котрих мали вивозити родини. Як тільки розвиднілося, стійкові повідомляли мешканців, щоби збиралися, бо будуть вивезені в Росію. В деяких селах, як наприклад в селі Цапівці, прочитувано, подібно як у Скала-Подільському районі присуд на вивіз. В інших селах більшовики пояснювали причину вивозу словами: «Ти бандитська сім'я, поїдеш там, де білі ведмеді». Кожній родині дозволено було взяти харчі та інші речі, скільки можна було помістити на одну фіру, призначену спеціально на це. Решта майна залишали під опікою сусідів, які зобов'язані були зберегти його в цілості та передати у відповідний час держвластям.
(тут три сторінки відсутні — прим.А.Б.)
«Вбий мене тут, не вези на голодну серть!» - кричала вона. «Подохнете там як собаки», - відповів більшовик. «Не бійся, кацапе, не подохнемо», - ще сильніше кричала дівчина.
В селі Свершківці, цього ж району, старенький дідусь сказав до більшовика: «Вези мене, жидюго, бо я на старість дочекався їхати автом, а ти ще ногами не будеш втікати, бо тобі ноги покрутять!».
В цьому ж селі п'ятилітній хлопчик кусав та дряпав більшовика, який ніс його до автомашини.
Коли більшовики відбирали у селянки Дутчак Параски із села Дуплиська, Заліщицького району, ікону Божої Матері та розбили її на плечах, вона почала кричати: «Бий, бий, голото, та ще прийде час, і ми відплатимо тобі. Бандити, бандити!».
В час вивозу багато арештованих виказали холоднокровність та рівновагу духа. Вони не піддавалися розпуці, не ридали, не просили ласки. У Скала-Подільському районі вони співали революційних пісень, як «Ми українські партизани», «Гей, браття до зброї», «Ми зродились із крові народу» і інші. Звичайно, старші віком та деякі молоді прощалися зі своїми хатами, цілували пороги та землю, говорячи: «Прощавайте, ми вже більше до вас не повернемо. Напевно зложимо свої кости». Їх потішали товариші недолі, як от: в селі Устечко, Товстенького району, селянин Шарварко говорив: «Не плачте, нехай вивозять, це вже в них останнє весілля. Ми перебудемо все і як будемо жити, то ще повернемо. Нас ніхто не переродить. Якими породились, такими й помремо». Або селянин Шалінський із цього ж села сказав: «Нічого, вони нас вивозять, прокляті, але їм неминуча загибіль. А ми ще колись повернемось». Селянка села Мишків, Заліщицького району, Сохацька Анна говорила: «Не плачте, люде. Хай нас беруть. Нам нічого не страшне. Сибіру також не боїмося, бо і там люде живуть. Та незадовго скінчиться панування цих бандитів ми знову повернемося у рідні села».
Зараз після вивозу більшовики перевели конфіскату майна. В час конфіскати багато партійців, членів адміністрації та інших представників району та війська МВД допускалися сильних зловживань. Крали, що кому під руки попало, кожний для себе. В першій мірі обловилось начальство, яке висилало автомашини в села, звідки привозили залишене виселенцями добро (Скала-Подільський район). Решту майна передано до колгоспів, які існують в терені, або забрано до райцентру. У Скала-Подільському районі поповнились конфіскованим майном колгоспи сіл: Озерян, Бережанки, Бурдяковець, Турильча, Підпилип'я, Вербівки і Залуччя.
В перших днях після вивозу більшовики перевели по всіх селах мітинги, на яких вияснювали причину вивозу. За причину подавали співпрацю з українськими повстанцями, а то й самих українських повстанців, мовляв: «через них ви терпите». Рівночасно погрожували залишеному населенню. Що їх жде те саме, якщо будуть співпрацювати з «бандерівцями» та не схочуть підчинятися радянській владі. «Ми поволі з вас зробимо радянських людей. На них (вивезених) ще не скінчилося. Ми будемо постійно вас воспітать, аж ви перестанете думати про самостійність», - говорив секретар РК КП(б)У в селі Іванків, Скала-Подільського району.
22.Х.47 в селі Дзвиняч, Заліщицького району, завідуючий сільськогосподарським відділом Шевченко сказав на мітингу, що радянська влада виселює тільки тих, які допомагають «бандерівцям». Тому хай люди не бояться, бо коли не будуть помагати «бандерівцям», - будуть жити спокійно.
Загально вивіз населення поділав дуже пригноблююче. Воно застрашене звірствами і терором, яких перед кількома було свідком, стратило надію на краще. Страх перед незавидною долею односельчан огорнув кожного. Він знайшов свій вияв, в першу чергу, у відношенні селян до українських повстанців. Дуже часто можна було стрінути селян, які відмовляли квартири, просили залишити їхнє подвір'я, оправдуючись страхом перед вивозом.
Серед залишеного населення стрічаються одиниці, які задоволені з вивозу. Це агенти МВД і МГБ, комсомольці, переважно із СУЗ та інші більшовицькі запроданці. В технікумі плодоовочівництва у місті Заліщики виступив на зборах учнів комсомолець із СУЗ, який сказав про учня, якого вивезли, що він був «бандерівським» агентом, виступав проти радянської влади. Всіх таких зрадників чекає та сама дорога. «Ми раді, що позбулися з-поміж себе скритого нашого ворога», - закінчив він.
Односельчани вивезених ставились до них спочутливо, старалися помогти їм, але у великій мірі перешкоджали більшовики та страх перед підозрінням, яке могло впасти за співчуття з покривдженими.
[…]
Будучи під свіжим впливом терору, населення йшло на уступки та згодом, отрясшись з першого враження, ще більше стало ненавидіти більшовиків, що виявляється кожночасно.
З поодиноких районів вивезено:
1. Скала-Подільський 130 родин 426 осіб
2. Товстенський 236 310
3. Борщівський 134 441
5. Мельниця-Подільський 111 (не точні дані)
6. Чортківський (немає даних)
