місто Тарнів
В додаток до листа, висланого мною зі Львова від 27-го лютого маю подати
слідуюче. Зі Львова до Скали я виїхав 28-го лютого і до Скали прибув у середу 1-го березня. При в’їзді до Скали кидається у вічі сила біженців, які з цікавістю і великим заінтересованням зустріваються всякого нового чоловіка, що з’являється в місті з українського державного центру у Тарнові. Сила і характер запитань про діяльність уряду і про військо та працю Ради Республіки свідчить про щирі симпатії до УНР та про те, що всі надії на можливість повороту на рідну землю вони зв’язують з її іменем. Переважна більшість серед біженців — євреї. Є їх тут біля 3,000. Тікають щодня, і переважно класа дрібних торговців, з-за того, що большевики заборонили всяку торгівлю і люто переслідують спекуляцію різного роду. Дехто втік і від мобілізації. Займаються тут торгівлею та спекуляцією, а деякі і продуктивною працею: вступають на роботу до підприємств, відкрити пекарню і т[ак] д[алі]. Крім євреїв втікають і українці — інтелігенція та селяни. Селянські втікачі — це головно хлопці призивного віку від 18 до 26 років, з місцевостей дальших від кордону (з-під Нігина, Дунаєвець, Нестеровець, Солобковець і т[ак] д[алі]), де большевики вже перевели мобілізацію. В нейтральній прикордонній смузі мобілізації ще не було. Зараз тут переводиться лише регістрація (м[іж] і[ншим] регістрація учителів одбулась тут 1-го березня). Ці втікачі шукають собі праці. На станціях вони носять грузи, навантажують вагони і т[ому] п[одібне], а ті, що не знаходять тут праці, розходяться по селах на сезонні весняні роботи. Вони кажуть, що будуть чекати того часу, коли буде організовуватись укр[аїнська] армія і тоді вступлять до війська. До лагерів, безумовно, не хотять йти. Настрій їх антибольшевицький.
