Листопад-грудень 1944 р.
Із тактики НКГБ
(тільки для службового вжитку)
Ведучи нищівну політику супроти поневолених народів Європи і Азії,
більшовики стосують різних методів, які мають їм допомогти в закріпленні
режиму та в дальшому поширенні своїх імперіялістичних задумів – шляхом
підбою інших народів.
Перешкодою в цьому стремлінні являються революційні сили поневолених
народів, а в першу чергу революційні сили українського народу. Тому
то московські більшовики запрягли всі свої сили в ім’я знищення всіх революційно
настроєних та політично зрілих елементів, які являються ядром
революції. У першу чергу йде більш про знищення, або принаймні про здеморалізування
того ядра, як рівно ж не забувають про широкі народні маси
та про їх “разработку”.
Додержуючи обітниці “великому Сталіну”, НКВД, виконуючи його доручення
“во что би то ні било потушить восстаніє в Украінє”, насаджують
агентури розвідчиків і провокаторів, вслід за чим ідуть масові арешти, вивози,
підпали, грабежі, голод та розстріли. Ціль ясна. Коли силою не вдалося
зліквідувати революційних сил, тоді підступом треба вдертися до
народньої душі, щоб цей народ розложити морально та викликати недовір’я
до провідників революції та бодай на якийсь час притупити революційні
настрої.
Саме в останньому часі кинула червона Москва на Україну та до інших
країв цілу масу своїх агентів, що появилися тут від кількох місяців, під різними
видами. Ціла акція ведеться в широкому масштабі. Побіч “дезертирів”
з фронту чи робіт, вештаються гурти різних продавців голок, солі,
спекулянтів, пастухів та наймитів. Всі вони говорять, що в Росії голод, і
тому мусили йти на Запад. На терені Тернопільської округи появилися розвідчики
НКГБ. Це ще пацани і дівчатка в віці 9-22 років. Виявилось, що це
вишколені розвідчики, що покінчили 6-ти або 17-місячні курси розвідки.
Такі курси відбуваються в таких містах:
1.Ульяновськ над Волгою.
2.Коломна біля Москви.
3.Горький [слід читати “Горі”] – Грузія.
4.Москва.
По національності – русскіє. Ще в серпні 1944 р. НКГБ направляв таких
розвідчиків і розвідчиць безпосередньо до районів, як, нпр. [наприклад],
Клюсь Вєра зараз направляє[ться] до Москви на зв’язкові пункти. Для докладнішого
зілюстрування послужить ось така коротка автобіографія:
239
«Я, Клюсь Вєра Степанована, ур[одилась] 14.V 1926 р. в с.Орчик Русский
Зачепиловского района Полтавской обл. По национальности – русская.
Закінчила 7 класів неповно-середньої школи і один рік медкурсів.
До 1933 р. з ріднею проживала в с.Орчик Русский, а відтак переїхала в
Дагестан у город Махачкала. Там я ходила в школу до 1942 р. Батько – партійний,
майор – погиб 1941 р. в боротьбі з німцями. Мати працює на заводі.
В сім’ї ще двоє молодших братів. В 1942 р. мене забрали на розвідчий
курс в Москву, який тривав 6 місяців. По закінченні курсу мене перекинули
в партизанський загін на розвідчицю. Тут я переходила німецький фронт і
робила диверсійну роботу. По трьох місяцях мене стягнули знов до Москви
на продовження курсу. На цьому другому курсі підготовили нас до боротьби
з “бандерівцями”.
На курсі було ок[оло] 50 розвідчиків. Завдання я дістала:
1.Де поміщається штаб УПА?
2.Де квартирують відділи та яке їх узброєння.
3.Провірити села.
Коли фронт пішов з-над Стрипи і з-під Ковеля вперід – мене 16.VIII.44
р. перекинули до м.Збаража. Зі мною тоді з Москви приїхало 2 дівчини і 4
хлопці. Тут я зголосилася по кличці НКВД. Мене перекинено на працю в
Новосільський район. В цьому районі я працювала в с.Тилиці у госп[одаря]
Стахурського. Вже в жовтні 1944 мене підпорядковано НКГБ в Підволочиську
і звичайно контактувалася в Новому Селі з уповноваженим з Підволочиська
Сідовим.
Опісля мали мене перекинути в м.Скала, а звідти я мала поїхати в Москву
(ширших відом[остей] не подаю з конспіративних причин – подала назвиська).
Зараз не направляють таких розвідчиків безпосередньо в район,
але через майора /?/ НКГБ Осипова в Підволочиську, який є неприкріпленим
при цім районі, а виступає як делегат НКГБ з Москви, направляють туди, де
потрібно».
По закінченні курсів ділять їх на пункти 5-8 чоловік і в супроводі одного
чи двох енкаведистів везуть на такі вузлові чи так – пересильні пункти.
Щойно на такому пункті дістають конкретні завдання та йдуть в
терен. В першу чергу приміщуються при дядьках і тітках, яким бракує робітників.
Тут за допомогою кличок зв’язуються з місцевими сексотами.
Часом приміщуються у самих сексотів, яким подають накази та інформації
від своїх шефів. Від сексотів забирають звіти і заносять їх до своїх
зверхників особисто, або через спецзв’язкових (Сідов), які мають зв’язок,
наприклад, від Осіпова до поодиноких розвідчиків. Стрічі між ними відбуваються
точно в означенім місці і часі. Звертають велику увагу на конспірацію,
щоб не звернути на себе уваги та не провалити роботи як
спостережуть, що їх слідиться, чи хтось ними цікавиться – змінюють місце
побуту – для маскіровки, поповняючи дрібну крадіжку у господаря, у
якого перебували.
240
Часом такий контррозвідчик дістає завдання пов’язати сітку в 4–6 сіл.
Тут входять в гру індивідуальні здібності розвідчика. На Волині були випадки,
що такі розвідчики мали документи в центр[альних] областях СРСР
(добре заховані), без документів, або документи з наших теренів, віддалених
від даного села, де він(а) перебували (10-12 км).
Документ НКГБ (голубий білєтік), заховують в кляпах блюзи, шапці, закопують,
в швах кальсонів, в майках [трусах]. Властиві документи залишають
на станиці НКГБ, але був випадок, що розвідчик мав свої власні
документи коло себе.
Місячна платня: 200-300 крб. За кожний донос, залежно від вартості, платять
від 40 до 200 крб. Місцевим сексотам, крім грошей, платять убранням,
черевиками, кіньми – добром людей, вивезених на Сибір.
Характеричне, що агенти зі сходу дуже бояться і не мають охоти працювати
на західних землях, і є випадки, що втікають.
ІІ.Опис акції і підготовки до неї орг[анів] НКГБ в терені Шумщини (відомості
подані неповні моїми принагідними інформаторами).
Акція проти відділів УПА, а головно проти командного їх складу мала
відбутися від 19-24 жовтня 1944 р. Вже заздалегідь НКГБ розробив сильну
агентурну сітку в почотах командирів, в рядах УПА і в почотах теренових
провідників. Люди, з яких рекрутувалися агенти, – це бувші працівники
НКВД 1939-41 рр., працівники КПЗУ і Народної Гвардії, а також ті, яких
завербовано в м[ісяцях] березень-липень 1944 рр. Деякі агенти мали наладнані
свої лінії зв’язку до НКГБ. Коли приходила концентрація боєвих
одиниць, до них приходили часом цілі рої, а то й чоти сексотів. Такі чоти “з
успіхом воювали” з більшовиками в терені, а коли ввійшли в склад більших
боєвих одиниць, тут зараз по кличках контактувалися з іншими сексотами
з інших чот і так нпр., в курені мали прекрасний розвідчий аппарат. Своїми
лініями НКГБ посилав до завербованих командирів інструкції нових сексотів,
подвійної або потрійної агентури. На час акції 19-24.Х.44. агенти дістали
наказ постріляти командирів, по кличках перейти до більшовицького
війська, яке обложило ліс, і тоді разом вдарити по таборах.
День перед акцією зовсім припадково приловлено сексота, який все на слідстві
сказав. Головним агентом був командир підстаршинської школи на назвисько
Худий зі Збаражчини. За німців він був українським поліцистом, а брат
його повітовим комендантом української поліції. Худий мав наказ кермувати
акцією знутра. За[вдання] його було дати гасло, щоб постріляти всіх командирів,
а сам мав своїми гарматками ширити паніку. Коли його конфрентували
з його агентами, він всіх “засипував”. В почоті одного провідника було 3-х
агентів. Кулеметчик, машиніст, рядовик. Кулеметчик Луг при питанні:
- Чи ви були б застрілили командира?
Відповідь:
- Так, я був би вас застрілив. – Сам Луг був зв’язаний з НКГБ ще в 1939
на учитель[ських] курсах, відтак був підр[айоновим] сітки ОУН і рівночасно
241
чл[еном] Народної Гвардії. В зазначених вгорі днях більш[овики] обложили
навколо ліси, але тому, що ніхто з агентів до них не зголосився, вислали
ок[оло] 50 дядьків в ліс за підпеньками. А коли й ці не вертали, акцію перервано.
До 24.Х.44 за 4 дні більшовики не були поінформовані про події у
відділах.
Бачимо, наскільки многогранна розробка НКВД в боротьбі проти нас.
Коли взяти це під увагу, що більш[овики] вербують до “роботи” священство,
учительство, старше громадянство – кличемо. Небезпека. Всі на фронт
боротьби з червоною Москвою. Хто кого перехитрить – хто кого переможе.
П.С. Цікавий є ще той момент, що коли сексот при відділі, нпр., готовий
голосить командирові про стан, то щоб “запізнати” решту сексотів, командиром
голосить: “Друже командир”, - нпр., “Явір”, і т.п. В той спосіб сексоти
знали кого інвігілювати і стріляти.
______________________________________________________________________
Опубл.: ОУН і УПА в 1944 році: Документи. В 2 ч. Ч. 2. Упорядники: О. Веселоеа, С. Кокін, О. Лисенко, В. Сергійчук. Відповідальний редактор С. Кульчицький / НАН України. Інститут історії України. – К.: Інститут історії України, 2009. – с.239-241
ЦДАВО України. – Ф.3833. – Оп.1. – Спр. 229. – Арк. 41, 41 зв. Незасвідчена
копія. Машинопис.
