середа, 28 листопада 2018 р.

Коротка історія села/містечка Озеряни


Найдавніша писемна згадка про Озеряни походить з 1469 року. Під час огляду грамот на володіння королівськими маєтками, ревізорами було виявлено, що Петро Поляк з Ліхвінова має грамоти на села Ланівці та Озеряни із записом на них 350 гривень[1]. Отже село Озеряни було по факту у власності короля, але орендувалося різною шляхтою на протязі всієї історії його перебування в складі Корони польської.
Наступна згадка про село датується 1494 роком, - у відомому «описі подільських замків» опублікованого Михайлом Грушевським. Там зазначено, що «село Озеряни – спустошене татарами та валахами так, що ніхто там не живе»[2].
Напевно нищення татарами були тривалими і регулярними, бо цілу першу половину 16 ст. зовсім немає згадок про наше село. Лише в 1550 р. є згадка про те, що власником, чи то пак державцем, Озерян є шляхтич Леонард Ольшевський[3] (в 1566 році він підтвердив у короля пожиттєву власність селом [24]). Завдяки його заходам село було заселене та так-сяк загосподарене. За поборовим реєстром 1565 року відомо, що  з села платилось до скарбниці від 4 ланів[4]. Якщо на кожен лан приходилось по два житлові будинки, кожен в середньому мав по 6 осіб, - то маємо приблизну кількість мешканців 48-50 осіб. Крім тих в селі ще мешкала така категорія селян як халупники, котрі свого будинку не мали, - їх в селі було 2. Крім того реєстр вказує, що вже тоді в селі був піп, а отже і церква[5]. Через кілька років, в 1569 році реєстр показує, що побори сплачувалися вже від 5 ланів, халупників було вже 3, отже загальна кількість мешканців зростала. Цей же реєстр вказує, що в селі вже була і корчма[6]. Наявність корчми вказує, що державець, Леонард Ольшевський, прагнув збільшувати прибутки від села. Корчма це тоді дуже вигідний бізнес, котрий за найменших капіталовкладень, давав максимальні прибутки. Зазвичай корчми здавались в оренду євреям, отже можемо припустити наявність єврейського населення в Озерянах вже в той час. Друга половина 16 століття ознаменувалася активними міграціями селян на схід. Наприклад, відомо, що в 1584 році Ян, Дорота з дочкою Анною та Яном Войтечком та Мацеєм з родинами втікли з Озерян до Дунаївців[7]. Судячи з імен, напевно, поляки, що вказує також на те, що крім євреїв в селі мешкали і поляки. Також згадується родина Мачковичів: Ячко, Валентій та Ян, що також проживали в Озерянах в 1584 році[8].
Люстрація Скалецького староства, а Озеряни входили до цього маєтку, на жаль, не дає повного опису села, бо як там записано «село знаходиться у по життєвій власності Яна Ольшевського, на котрому стара сума, а тому люстрації не підлягає»[9]. Цей Ян, мабуть, був сином Леонарда Ольшевського. Наступні поборові реєстри 1578, 1583 чомусь не згадують про Озеряни, важко сказати чому це так, але можна припустити, що через руйнування татарами.
17 лютого 1571 року Леонард Ольшовський продав Озеряни Яну Бочковському в пожиттєву власність, а той передав його Елізабеті та Яну Раковським [25].
7 травня 1574 року та сума грошей, що була записана на Озеряни, 600 злотих, була переписана на шляхтича Бенігта, сина Станіслава Францького [26].  Але вже 8 серпня 1576 року село Озеряни було надане королем Стефаном Баторієм Габріелю Рембовському, як вказано в документі «після смерті Ольшевського»[10].
Після смерті Рембовського, 26 лютого 1588 року, король Стефан Баторій надав село Озеряни в пожиттєву власність Станіславу Вольському, писареві земському кам’янецькому. Вольсьий заслужив це надання від короля за охорону кордонів Королівства від татар [27].
Після смерті Вольського, його дочка Ядвіга з чоловіком Бальтазаром Ожеховським, 6 лютого 1592 року отримали у спадок Озеряни, та ще декілька сіл: Кобаківці, Підтеремці, та ще якась Слобідка, новозаснована. А також частину Бакоти, Субіч та спустошені села Жерніковці, Слівна та Поповці. Бальтазар був жовніром в роті Якуба Потоцького, отже також захищав Поділля від татар [28].
20 лютого 1628 року село отримав у власність жовнір Ольбрахт Гноїнські [11]. Люстрація Подільського воєводства 1629 року показує, що Гноїнські платив з села податок в 28 злотих та 14 грошів [12]. Можемо приблизно оцінити кількість населення, якщо з кожного будинку платилось приблизно по пів злотого, то всього будинків в селі 56, кожний будинок по 6 осіб, то разом – 336 осіб.
В 1648 році почалося козацьке повстання, що завдало великої шкоди населенню села. В подимному реєстрі Подільського воєводства 1661 року зазначено, «що 6 жовтня, селянин Олекса з села Озеряни, шляхтича Бєльського, сплатив податок від 3 димів»[13]. Цей Бєльський, Стефан, - військовий, отримав село від писаря королівської канцелярії  Альберта Лясковського 9 квітня 1654 року[14], в самий розпал козацьких війн. Отже населення тоді складало яких два десятки.
В 1665 році люстрація Подільського воєводства так описує село:

"Посесором (пожиттєвом власником) села є подружжя Міхала Бєльського та Констанції з Вітовіч за згодою короля Яна Казимира, яку отримали у Львові 23 лютого 1663 року Господнього від шляхетного Стефана Бєльського, підвоєводи Подільського...
Зараз в тому селі, як і в інших селах Подільського воєводства, є повне спустошення. А розорені піддані того села присягли, що їх є 8, але робіт ніяких не відробляють бо мають свободу. Млина і корчми в селі немає, ставу - також немає..."[22]

Перед окупацією Поділля Османською імперією селом володів Геронім Лянцкоронський, скалецький староста. В 1678 році він добивався відшкодування за втрачені маєтки на Поділлі, однак не знати чи він щось отримав за Озеряни[15].
Після вигнання турків з Поділля в 1699 році Озеряни повернулося до своїх попередніх власників – Лянцкоронських. Однак дуже швидко перейшло в руки відомого магнатського роду Жевуських. На жаль, брак опублікованих документів не дає можливості сказати коли саме це сталося, імовірно це відбулось щойно в 1702 році, тоді, коли Станіслав Жевуський отримав містечко Ланівці (Уланівці)[16].
Це був дуже важкий час, йшло повільне заселення спустошених війнами сіл та містечок, селяни жили дуже бідно. Свідченням чого може бути той факт, що мешканці  Озерян змогли відбудувати церкву лише через 17 років після деокупації Поділля, - в 1716 році була збудована церква «Святої мучениці Параскевії», а в 1722 році висвячена, першим священником при ній був Іван Пінчук[17]
Через своє скрутне становище мешканці Озерян полишали своє село та вирушали в інші місця шукати кращої долі. Відомо, що в 1755 році Вацлав Жевуський заарештував у Брацлавському воєводстві 25 своїх підданих з Ланівців та Озерян, та повернув їх назад в свій маєток [23]. (історія з втечами мешканів сіл та міст на Поділлі була типовою і в попередні століття, зокрема, відомо, що в 1627 р. з Озерян до Могилева втекло 2 родини [29])
20 жовтня 1730 року Вацлав Жевуський отримав від своєї матері, Людвіки Куніцької, згоду на права державлення староства лановецьке (села Ланівці, Глибочок, Жилинці, Цигани) та озерянське. На Озеряни та Ланівці 28 жовтня 1732 року отримав право спільної власності для дружини Анни Любомирської[18]. Вацлав Жевуський (1706 - 1779) був помітною особою в Речі Посполитій, займав в високі посади: 17 жовтня 1732 став польним коронним писарем, 1735 року отримав почесний Орден Білого Орла. У 17361750 та 17561762 роках мав посаду подільського воєводи1752 року отримав призначення на посаду польного коронного гетьмана[19].
В 18 столітті Озеряни піднялися до статусу містечка, найімовірніше за сприяння свого впливового посесора Жевуського. Однак, мені не вдалося віднайти відповідний документ в книгах Коронної метрики. А тому залишається невідомим ні коли це сталося, ні ті привілеї, котрі були прописані для новоспеченого містечка. Найголовнішими серед яких були звичайно привілеї на проведення ярмарків та щотижневих базарів. Торгівля, давала великі прибутки Жевуському, а тому до містечка залучалось багато євреїв. В 1765 році їх в Озерянах проживало 647 осіб, що робило це містечко одним з найбільших в Кам’янецькому повіті, після власне Кам’янця, Сатанова, Гусятина, Жванця, Дунаївців, Збрижа та Тарноруди. Такі єврейські містечка творили свій унікальний простір та культуру, тому за ними закріпилася назва штетл, що на їдиш означає власне ніщо інше як просто містечко. В Озерянах швидше за все мала б бути своя синагога, оскільки містечко було центром кагалу, до якого входили також навколишні села: ланівці, Козаччина, Глибочок, Цигани, Зелена, Пилатківці, Тарнава та Звягель.
Найбільше інформації про те, що являло собою це містечко дає інвентар містечка Озеряни 1764 року. Його оригінал зберігається в Головному архіві давніх актів в м.Варшава[20], був опублікований Ігорем Скочилясом в Літописі Борщівщини в 1996 році[21].
Отже згідно інвентаря Озеряни поділялися на дві частини – на сільську та міську. В сільській частині було 149 селянських господарств. З котрих більшість (65 господарств) селян платили грошовий податок – чинш, який становив здебільшого 4-6 злотих. Решта селян відробляли панщину: парову – 4 господарства, та поєдинкові та пішу – всі решта. Панщина становила по одному дню.
Другу частину Озерян становило власне місто, яке також було поділене на кілька частин. Перша, найбільша частина – Ринкова площа, вона повністю заселена євреями, всього 33 будинки, з кожного - чиншу по 4 злотих. Серед них вирізняється окрема група «будинки крамарів»   - ще 20 будинків, з кожного платиться чинш в 6 злотих. Серед ринкових домів окремою найбільшою частиною є «затильні домики», - їх є 86, з кожного платиться чиншу 2 злотих. Отже разом єврейських будівель в Озерянах – 139, а всього в 1765 році в Озерянах мешкало євреїв, як вже знаємо, було – 647, отже в на кожен будинок в середньому припадало 4,6 особи.
Частина поменше, також міська, складалася з будинків українців, їх було 65 будівель, з кожного будинку платили також чинш по 2-6 злотих. Також було 4 будинки шляхтичів, вони платили по 8-10 злотих чиншу. Етнічну приналежність шляхтичів важко встановити за відсутності в списку їх імен. Ще одну групу цих міщан складали «люди до двірської услуги» - їх було 10; ця група осіб вказує на існування в містечку якогось панського маєтку, однак малоймовірно щоб це був маєток Жевуського, найпевніше він належав комусь з місцевих шляхтичів.
Всі мешканці Озерян, крім того сплачували натуральний податок. Данину від коней – всього на 118 злотих. Рогове, від волів, корів та телят – разом на суму 480 злотих. Очкове, від овець та ягнят  - на суму 144 злотих. А також податок від свиней, бджолина данина та ін.., що вказує на виражений сільськогосподарський характер містечка, тут буде показовим те, що навіть деякі євреї з Ринокової площі, - крамарі тримали корів та овець.
Власне міські заняття давали дуже малий прибуток. Шевці – 27 злотих, пекарі – 234 зл., різники – 90 зл., ткачі – 51 зл.. Лише такий промисел, як виготовлення горілки та оренда корчми давала великий прибуток. Так, оренда корчми давала більше половини всього прибутку від містечка, - 5200 злотих, а всього від Озерян 9937 злотих. Орендою корчми займвася єврей Іцько Прийшлий. В цього єврея, що цікаво, не зважаючи на бізнес було господарство з 4 корів, 2 телят та двох коней.  Всі озерянські ремісники були об’єднані в один цех, на що вказує ім’я Гринька Резніцького, вказано, що він цехмістр, - тобто голова цеху.
В цьому інвентарі не зафіксовані ті особи, що не давали ніякого прибутку, тобто були повністю вільні. Так не згадується тут священник та рабин. Стосовно священника сумніватися не доводиться, бо ми вже знаємо, що церква була побудована ще в 1716 році. Про синагогу прямих вказівок немає, але в інвентарі згадується міщанин з Ринкової площі – Іцько, рабинів зять. З цього робимо висновок, що в Озерянах був і рабин і синагога відповідно.  
Також в інвентарі знаходимо інших цікавих людей, по-перше – Гресько Бурмістр, - що свідчить, що Озеряни таки мали міське самоврядування. Бурмістр – один з представників міської самоорганізації міста на магдебурзькому праві. Був у містечку і війт - Єжи, судячи з імені - поляк. Мабуть, третім з міської організації був єврей Бень - писар. Двоє євреїв мають неймовірно цікаві прізвиська: Кільман Інтролігатор та Маєрчиха Інтролігаторка. Інтролігатор – це людина, котра займається переплетенням книг, робить для них обкладинки. Це підштовхує зробити сміливе припущення, що в середині 18 століття в Озерянах був такий промисел. Цікаво, що за книги вони переплітали?

 Озеряни на карті фон Міга (1779-1783 рр.) (Джерело mapire.eu)






Боровський А.


примітки:

1. Zrodla Dzejowe (ZD). – T.18. – Cz.1. – s.64
2. Опись подільських замків 1494 р.// Записки НТШ. – Т.7. – Львів, 1895. – с.10
3. Bialkowski L. Podole w XVI wieku. – Warszawa, 1920. – s.158
4. ZD. – T.19. – s.192
5. Там же.
6. ZD. – T.19. – s.222
7. Bialkowski L. Podole w XVI wieku. – Warszawa, 1920. – s.176
8. Там же.
9. Люстрація Скальського староства 1570 р.// Жерела до історії України-Руси. – Т.7 – Львів, 1903. – с.196
10. AGAD. – MK. – Sygn.114. – f.162v – 163v (on line http://agadd2.home.net.pl/metrykalia/MK/0114/PL_1_4_1-114_0325.html )
11. AGAD. – MK. – Sygn.176. – f.202v – 203v
12. ZD. – T.5. – s.193
13. Архив Юго-Западной Россіию – Ч.7. –Т.2. – с.508
14. Archiwum Glowne Akt Dawnych (AGAD). – MK. – Sygn.196. – f.2-2v (on line http://agadd2.home.net.pl/metrykalia/MK/0196/PL_1_4_1-196_0010.html )
15. Крикун М. Документи комісарського суду Подільського воєводства 1678-1679 років. – Львів, 2015. – с.264
16. AGAD. - MK. - Sygn.220 - f.317v - 318
17. Скочиляс І. Українська церква на Борщівщині та інші сторінки національного відродження краю / Відп. ред. С. Т. Татарський, Київ 1992, с.38-42
18. Zielińska Z. Rzewuski Wacław h. Krzywda (1706—1779) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków, 1992. — T. XXXIV/1. — Zeszyt 140. — S. 169—180
19. Там же.
20. AGAD. – Archiwum Skarbu Koronnego. – Dzial LIV. – Sygn.30. – f.79-84v
21. Літопис Борщівщини, вип. 8. – Борщів, 1996. – с.110-118
22. AGAD. - Metryka Koronna, Lustracje. – Dzial. XVIII. – Sygnatura 74. - s.249-250
23. Крикун М. Колонізація Подільського воєводства в першій половині 18 століття // Подільське воєводство у 15-18 століттях. - Львів, 2011. - с.444-445
24. Matricularum Regni Poloniae summaria. - Pars V. - №9695; AGAD. - MK. - Sygn.100. - f.128
25. Matricularum Regni Poloniae summaria. - Pars V. - №4352; AGAD. - MK. - Sygn.109. - f.453-455
26. Matricularum Regni Poloniae summaria. - Pars VI. - №226; AGAD. - MK. - Sygn.111. - f.342v-344v
27. AGAD. - MK. - Sygn.134. - f.216v - 217v28. AGAD. - MK. - Sygn.137. - f.20-21
29. Крикун М. Місто Могилів над Дністром у XVII ст. // Подільське воєводство у 15-18 ст. - Львів, 2011. - с.355

Немає коментарів:

Дописати коментар