середа, 29 серпня 2018 р.

понеділок, 20 серпня 2018 р.

Король підтверджує шляхетному Мартину Вольському, військовому, передачу села Куштин в Скалецькому старостві шляхетному Каспру Ішцінському, 18 квітня 1622 року

Король поновляє грамоту, що була знищена, Яну Ріхчицькому, старості Камьонки, на володіння маєтком Чорнокунці та Лопатовці, Стур та Давидківці спустошені на річечках Нічлава та Сарнек, та надає їх на дідичному праві, 18 січня 1548 року на сеймі в Пьйотркові

вівторок, 14 серпня 2018 р.

Історія села Лосяч (до кінця 17 ст.)


Мама автора цих рядків народилась в селі Лосяч, тому мені завжди було цікаво довідатись щось з історії цього села. Мені здавалось, що таке велике село повинно було б мати і велику історію, однак в енциклопедіях та довідниках були вкрай скупі відомості про це село. Наприклад в Географічному словнику Польського королівства вказана інформація лише про той період часу, коли, власне писався цей словник, тобто кінець 19 століття[1]. За Радянського союзу енциклопедія Історія міст та сіл Української РСР подає інформацію про Лосяч лише за період радянський, тобто 1940-ві – 1970 роки. А також вказує просто неймовірну дату першої згадки про село – 1785 рік(!)[2].  

неділя, 12 серпня 2018 р.

Історія села Покляки (до кінця 17 ст.)

В 6 км на південь від Скали-Подільської на лівому березі річки Збруч розкинулось неймовірно гарне село з не менш гарною та дивною назвою – село Пукляки. Хоча мешканці навколишніх сіл називають його Покляки. Назва ця очевидно неймовірно давня і походить від власного імені Покляк. В околицях Скали є декілька сіл, назви котрих походять від власних імен: Іванків, Летава, Ярослав, Мар’янівка. Напевно люди з такими іменами були першими жителями тих місцевостей, тому ті місцевості, а пізніше і села люди почали називати іменами тих перших поселенців. А щодо архаїчності такого імені як Покляк, то воно і не дивно, в околицях села археологи  виявили поселення трипільського часу, окремі знахідки часів Київської русі, а на північному-сході села – поселення черняхівської культури[1].  Як бачимо люди тут проживали тисячоліттями, однак писемний період історії села розпочинається лише в першій половині 15 століття. В цій статті я спробую описати історію села від першої писемної згадки – до кінця 17 століття, тобто часу, коли Поділля було остаточно спустошене вторгненням Османської імперії.

четвер, 9 серпня 2018 р.

Відтермінування побору у 8 грошів шляхті, що брала участь у сутичці з татарами біля скальського замку, 4 січня 1522 року

Копія: AGAD. - MK. - Sygn.35. - f.362-363;
Регеста: MRPS. - p.IV. - №13104;

Заголовок копіїста: Remissio exactionis octo grossorum nobilibus infrascriptis qui cum magnifico castellano Cracoviensi in conflictu cum thartaris circa Skala fuerunt.

Sigismundus etc. Significamus etc. quia volentes specialem gratiam demonstrare subditis nostris infrascriptum qui cum magnifico Nicolao de Dambrowicza, castellano Cracoviensi et campiductore regni nostri capitaneo generali sincere nobis dilecto in conflictu thartaris circa oppidum Skala feliciter habito fuerunt et illic strenue se gesserunt videlicet generosis et nobilibus Joanni Cola, Haliciensi, Joanni Thworowski, Camenecensi castellanis, Nicolao Cola, succamerario Camenecensi, Andreae Procop de Gwosdzycz, Joanni Calonowski, Joanni Choczimirski, Nicolao Monasterski, Nicolao Byeleczki, Filici Zawischa, Conrado Conaschowski, Jacobo Monasterski, Jacob Kumowski, Joanni Kyemlicz, Nicolao Sgowrodynski et Stanislao Smyotanka Duxynski ipsis et corum cuilibet exactorum octo grossorum que in alio Conventu Piotrokovicu proxime prelerita erat instotuta remisumus, remittimusque presentibus literis nostris. Mandamus vobis generosis Petro Bludniczki, judici Haliciensi et N Bidlowski exaactoribus eiusdem contribucionis octo grossorum predicte, ut illam a supra scriptis dignitarys, officialibus et nobilibus et de bonis facta conseructis pro gratia nostra harum etc. Datum  in convectione Pyotrkoviecum, sabato proximo ante fesrum Sanctorum Trivium, regnum anno Domini MDXXI, regni nostri XV

Король зберігає пожиттєві права власності Мартину Сєкєжинському та його сину Феліксу на королівські села Олешковці*, в Скальському та Субіч в каменецькому повітах, 8 лютого 1553 року



Копія: AGAD. - MK. - Sygn.83. - f.27-27v
Регеста опубл.: Matricularum Regni Poloniae summaria. - Pars V. - №1441

*село Олешковці - зараз село Босири Чортківського району

пʼятниця, 3 серпня 2018 р.

Протокол про перемир'я між російськими та австро-угорськими військами в м.Збриж, листопад-грудень 1917 року

Протокол №2 (об перемирье)

На основании нового совещания представителей обоих корпусов, стоящих по обе стороны м.Скала, 28.11.1917/11.12.1917 условия, заключенные 24.11./07.12.1917 г., изменены следующим образом:
1. Демаркационная линия между позициями — передовые линии проволочных заграждений с обеих сторон.
2. Ловля рыбы в Збруче — воспрещается.
3. Охота и всякая стрельба воспрещается в полосе ближайших 4 верств / 5 километров от нейтральной зоны.
28.11.—11.12.1917  г. Збрыж.

Прочитано, проверено и подписано



Представители австро-венгерского
корпуса западнее м. Скала
Роттер — лейтенант
Владимир  Тимцинтрант — обер-лейте-
нант
Гузин — оберлейтенант
Оберсдорфер — оберлейтенант
Ракуша — оберлейтенант
Рюлинг — капитан
Эрвин Фаронь фон Франц — подполковник

Представители русского
корпуса восточнее м. Скала
Капонир — Фрим
Прапорщик — Хандальев
Подпоручик — Мышковский
Штабс-капитан — Журин
Полковник — Гершельшан
Полковник — Борисевич



________________________________________________________

Военно-исторический архив России. №456. — Ф.2394-2. Приказы и приказания подивизии.
Опубл.: Літкевич В. Історія села Пятничани. – К., 2011. – с.85-96

Спогади прапорщика російської армії Сєргєя Мамонтова


Переклад українською опублік.:  Літкевич В. Історія села Пятничани. – К., 2011. – с.85-96

НА ФРОНТ
Мене призначили на Південно-Західний фронт. Штаб фронту перебував у Житомирі, звідти мене направили у штаб армії у Бердичів, а потім у штаб 12-го корпуса у Проскурів. Усюди я просив призначити мене у 64-ту артилерійську легку бригаду, тому що вона взаємодіяла з 64-ю піхотною дивізією, в якій у Перекопському полку служив брат. Через Козятин я доїхав до Жмеринки. Але тут поїзди чомусь не ходили, і комендант запропонував мені їхати на возі, за що я й ухопився з радістю. Таким чином, я бачив нові місця й ночував у чисто єврейському містечку, де мене почастували рибою-фіш (фарширована щука, смачно).