вівторок, 14 серпня 2018 р.

Історія села Лосяч (до кінця 17 ст.)


Мама автора цих рядків народилась в селі Лосяч, тому мені завжди було цікаво довідатись щось з історії цього села. Мені здавалось, що таке велике село повинно було б мати і велику історію, однак в енциклопедіях та довідниках були вкрай скупі відомості про це село. Наприклад в Географічному словнику Польського королівства вказана інформація лише про той період часу, коли, власне писався цей словник, тобто кінець 19 століття[1]. За Радянського союзу енциклопедія Історія міст та сіл Української РСР подає інформацію про Лосяч лише за період радянський, тобто 1940-ві – 1970 роки. А також вказує просто неймовірну дату першої згадки про село – 1785 рік(!)[2].  
За період незалежності вийшов у світ трьохтомний довідник з історії міст і сіл Тернопільської області, де вже є більш розширена стаття, в котру включена інформація і з двох попередніх довідників, але основний текст присвячено національно-визвольній боротьбі українців в 20 столітті[3]. Також в цій статті я міг прочитати, що «село відоме з 1540 р.»[4], однак не вказано в якому контексті. Тому давня історія села Лосяч є на даний час темою актуальною. Хоча варто зазначити, що в 1990-их Ігор Скочиляс опублікував у літописі Борщівщини інвентарний опис с.Лосяч 1764 року[5], що вже вказує на недостовірність інформації подану в радянській енциклопедії. Цей інвентарний опис між іншого містить список жителів Лосяча, що робить цей опис важливим джерелом з генеалогії.
Отже, в цій статті я зроблю спробу систематизувати інформацію, зібрану мною з різних джерел та написати коротку історію села від першої письмової згадки про нього до кінця 17 століття. Верхня межа мого скромного дослідження зумовлена тим, що в 18 столітті і далі виступає вже велика кількість різноманітних джерел, які потребують збору та опрацювання.
Вже згадуваний Географічний словник Польського королівства згадує, що за часів Польщі Лосяч належав до королівського маєтку у скальському старостві, та було засноване на полях міста Рогізна[6]. Однак автор статті не повідомляє коли це сталося. Відомий історик, дослідник соціальної історії Поділля Микола Крикун в своєму дослідженні про населені пункти Подільського воєводства в першій половині 17 століття, пише, що село Лосяч «існувало від кінця 16 століття»[7]. Також він вказує, з посиланням на актові книги Кам’янецього земського суду[8], і рік, коли вперше в документах починає згадуватися про село, а саме – 1596 рік. А також приводить варіанти написання назви села в тих документах: Łosiaczyn, Łosiacze або також Łosiacza[9]. На жаль, немає тих документів опублікованих, та невідомий контекст в якому згадується село. Зате мені вдалося знайти документ датований 20 березня 1597 роком, в цьому документі ідеться про передачу прав на пожиттєву власність містечком Лехнівці[10], та селами: Чорнокунці, Висядки, Свідерове, Рогізна та Лосяч[11]. Все це добро отримував Станіслав Лянцкоронський від свого батька Миколая. Що то за села Висядки та Свідерове – невідомо, щодо Рогізної, то вказано, що воно є «спустошене», а село Лосяч на частині села Рогізна засноване[12]. Отже, інформація про те, що Лосяч заснований біля Рогізної підтверджується, але Рогізна була селом, а не містом. Про цю Рогізну взагалі мало що відомо. В 1564 році знаємо, що тими селами Рогізна і Свідерове володів скалецький староста Геронім Лянцкоронський (помер 1569р.)[13]. Від цього останнього село Рогізна перейшло у власність його сина – Миколая (помер 1597 році). Напевно саме зусиллями Миколая Лянцкоронського і було заселене село Лосяч, як вже було згадано, на частині грунтів села Рогізна, через те, що сама Рогізна була «спустошена». Миколай Лянцкоронський був королівським ротмістом, добрим воїном, брав участь у взятті Пскова та Полоцька. Займав посаду подільського підкоморія, помер, як вже згадував у 1597 році[14]. Його син – Станіслав, що отримав у власність спустошену Рогізну і Лосяч, був галицьким каштеляном, а в 1614 році став подільським воєводою. Помер бездітним в 1617 році[15].
Тут потрібно зазначити, що оскільки Лосяч знаходився на території скалецького староства, отже був власністю короля, - то всі ці пани Лянцкоронські і далі, про котрих буду згадувати,  володіли селом лише на правах оренди.
Щодо того, що село Рогізна було «спустошеним», то думаю, не буде лишній раз нагадати, що на наш край починаючи з середини 15 століття починають регулярно нападати сусіди: татари, турки, а також волохи. На початку 17 століття, знаємо, що скалецьке староство, точніше – села, що до нього належали, було понищене татарами в 1611, 1613 та 1615 роках[16]. Один з таких татарських нападів  в січні 1624 року на наш край був детально задокументований. Тодішній гетьман польний коронний Станіслав Конєцполький[17] залишив запис у своєму щоденнику з цим описом[18]. 27 січня 1624 року Конєцпольський довідавшися про те, що татари планують наїзд на Поділля, розіслав до шляхтичів свої універсали із закликом обороняти край. 4 лютого Конєцпольський перебував у Скалі, куди на заклик стягнулось декілька рот воїнів. Наступного дня вночі гетьман вирішив  іти на татар, і діставшись Лосяча побачив, що татари запалили село, а людей, одних взяли в полон, а інших – повбивали. Врешті, переночувавши в Чорнокунцях, наступного дня був вирішальний бій, війська Коєнцпольського гнали татар аж до Оришковець, де їх остаточно було розгромлено, а полонених звільнено[19].
Імовірно, що тоді сам Конєцпольський був власником Лосяча та Давидковець, бо як він казав тоді ж: «зерна в тих селах більше, ніж в Барському старостві»[20]. Кількома роками пізніше в 1629 році в люстрації подільського воєводства читаємо, що «власником сіл Лосяч та Давидківці є його милість пан Станіслав Конєцпольський, воєвода Сандомирський, гетьман польний коронний, староста барський, буський, ковельський та ін., платить 200 злотих»[21]. Сума в 200 злотих є досить великою, порівнюючи з податками з інших сіл, що підтверджує слова Конєцпольського про багатство краю.
В тому ж 1629 році подимний реєстр показує, що в селі було 78 житлових будинків[22]. Якщо брати в середньому на один будинок по 6 людей, то в селі тоді приблизно мешкало 468 осіб, що робить село Лосяч найбільшим селом в околицях Скали. І це після татарського нападу 1624 року!
Щодо того, які повинності відробляли жителі Лосяча тоді, то варто припустити (бо поборових списків як за 16 століття немає), що як і в інших селах староства. Візьмемо до прикладу село Бережанка, котре також було в оренді шляхти, в другій половині 16 століття, а на початку 17 століття напевно також, селяни сплачували різні натуральні і грошові податки, а саме: овес по два третинника (один третинник – 250 літрів), вартістю по 12 грошів, по чотири курки,  вартістю по 2 гроші. Також давали кожного двадцятого вола, так званий податок «поволовщина», кожен віл по 4 злотих. Селяни також мусіли працювати на користь пана, а саме: орати поле, сіяти, та жати, а також звозити вирощений урожай до стодоли. Також косити сіно три дні, і складати в стоги. Також, якщо хто з селян мав свиней чи овець, то давав десяту свиню чи вівцю. Теж саме стосовно бджолинної данини, - давали кожен десятий пень (вулик)[23]. Найімовірніше, що в Лосячі був також і фільварок, на котрому селяни змушені були працювати. П’ята частина від всіх цих податків йшла до того, хто володів селом, тобто орендував, а решта – в скарбницю.
28 лютого 1637 року Станіслав Конєцпольський віддав село Лосяч, Давидківці та Слобідку Давидківську, або по іншому Блажеїв, солдатові, що воював у його роті – Бартоломею Єжи Сіонськєму. Відповідне підтвердження із записом грамоти до Коронної метрики відбулося 28 квітня 1638 року[24]. Через декілька років, можливо після смерті Бартоломея, селом Лосяч володів вже Войцех Мясковський. 31 березня 1642 року король надав йому та його дружині Катерині Хотецькій право спільної власності на села Лосяч, Давидківці та Слобідку Давидківську[25]. Войцех Мясковський гербу Леліва, дворянин королівський 1607, підстолій кам’янецький 1621-1625, стольник кам’янецький 1625-1637, підкоморій львівський 1637-1653, староста копайгородський 1637, помер 1654 року[26]. З часу обрання на посаду львівського підкоморія переїхав жити з Кам’янця до Львова. Коли почалось повстання козаків в 1648 році, вів активну переписку зі своїм братом, котрий перебував у Кам’янці, Лукашем-Казимиром. Зокрема, в листі датованим травнем 1651 року Лукаш-Казимир пише до Войецеха: «неприятель (тобто козаки) в ніч з 8 на 9 травня спалили Дунайгород, і порубали дощенту всю околицю, а в ранці прибули під Кам’янець», однак через деякий час відступили і дорогою «спалили Скалу»[27].
Вочевидь багато і сіл тоді були попалені і пограбовані, оскільки козацькі війська мали союзниками татар, котрим дозволялося брати полонених з місцевих жителів. Не відомо коли точно Лосяч був спустошений, подимний реєстр 1661 року про село не згадує[28]. А люстрація королівських маєтків 1665 року так описує село Лосяч після всіх тих козацьких війн:
«Села Лосячин, Давидківці та Блажеївка або Слобода
Власником  тих сіл є його милість пан Геронім на Бжезю Лянцкоронський , підкоморій подільський, староста скальський. В селі Лосячин нема жодного  підданого, на тому присягнув Михайло бурмістр скальський.
В Давидківцях також тільки пусте поле.
В Блажейові або Слободі також нема жодного підданого, цілком пустим лежить»[29].

Бачимо отже сумне становище сіл після Хмельниччини, а також те, що власником сіл знову стали Лянцкоронські, дальші родичі тих Лянцкоронських, котрі заснували село Лосяч. Село Лосяч стояло декілька десятиліть незаселеним. В 1672 році Подільське воєводство було включеним до Османської імперії, цьому також передували військові дії тут на Поділлі. Турецький перепис податкоспроможного населення 1681 року також фіксує спустошеність нашого краю, зокрема села Лосяч, Давидківці, Чорнокунці, були повністю спустошеними без жодного жителя[30]. Наш край почав активно заселятися лише після 1699 року, коли Подільське воєводство знову повернулося до складу Речі Посполитої.  В 1764 році в селі вже було 156 селянських господарств та 2 шляхетських[31]. Вважаю, що дослідження про заселення Лосяча на початку 18 століття варто відкласти на деякий час із-зі браку тогочасних джерел.
На цьому ставлю три крапки, оскільки я лише почав збирати матеріали до історії села, то напевно текст буде доповнюватися новими подробицями…

Боровський А.
серпень 2018 року



[1] Łosiacz, wś w pow. borszczowskim // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1884. — T. V : Kutowa Wola — Malczyce. — S. 731-732
[2] Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Тернопільська область / Ред. кол. тому: Нечай С. П. (гол. ред.), Андрєєв В. П. (відп. секр. редкол.), Глинський М. П., Забокрицький І. Я., Івасюта М. К., Ілляш І. М., Ельгорт Б. Б., Каніщенко Л. О., Костенко М. П., Куліш В. В., Мишко Д. І., Нестерець М. М., Приходько М. А. (заст. гол. редкол.), Халупа Н. О., Чернявський Ф. Ф. АН УРСР. Інститут історії. – К.: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1973. – с.169.
[3] Тернопільщина. Історія міст і сіл: у 3-х томах. – Том 1. – Тернопіль, ТзОВ "Терно-граф", 2014. – с.529
[4] Там же.
[5] Скочиляс І. Інвентарні описи міст і сіл Борщівщини 60-их рр. 18 століття в архівах Польщі // Літопис Борщівщини, Вип. 8. – с.107-110
[6] Słownik geograficzny.. с.732
[7] Крикун М. Подільське воєводство у 15-18 століттях. Статті та матеріали. - Львів, 2011. – с.202
[8] Центральний державний історичний архів у Києві. – фонд 37.
[9] Там же.
[10] «Містечко Лехнівці, що нині називається Давидківці»; в кінці 16 ст. Давидківці мали статус містечка.
[11] Archiwum Główne Akt Dawnych (далі – AGAD). – Metryka Koronna (далі - MK). - Sygn.141. - f.80v - 81v
[12] Ibidem.
[13] Михайловський В. Як подільська шляхта означувала свою територію (за матеріалами комісарських свідчень 1564 р.) // Наукові записки. Т.19. Інститут української археографії та джерелознавства ім.Грушевського НАН України
[14] Bonicki A. Herbarz polski. T.13. – s.335
[15] Ibidem. – s.336
[16] Jabłonowski A. Źródła dziejowe. T. 5. Lustracye królewszczyzn ziem ruskich Wołynia, Podola i Ukrainy z pierwszej połowy XVII wieku.  – Warszawa, 1877. – 18 s.
[17] Станісла́в Конецпо́льський  (пол. Stanisław Koniecpolski; 9 лютого 1591—11 березня 1646) — польський шляхтич, воєначальник та державний діяч Речі Посполитої. Представник шляхетського роду Конецпольських гербу Побуг. Князь Священної Римської імперії (отримав князівський титул Священної Римської імперії з сином Олександром у 1637 році від Фердинанда ІІІ). Краківський каштелян (1633–1646). Великий гетьман коронний (1632–1646), сенатор. Польний гетьман коронний (1618–1632). Воєвода сандомирський з 1625, староста жарновецький з 1611, велюньський з 1607, барський з 1623, битовський з 1638, а також буський, переяславський, плоскирівський, стрийський і ковельський. Один з найкращих полководців Речі Посполитої. Переможець у битвах під Мартиновим (1624), Хамерштином (1627), Тшцяною (1629), Охматовим (1644).
Детальніше на ВІКІ: https://uk.wikipedia.org/w/index.php?titleСтаніслав_Конецпольський&oldid=22267876
[18] Dwa dyaryusze najazdow tatarskich na Rus z r. 1618 i 1624 // Kwartalnyk historyczny, Tomus VI. Lwow. 1892;
Повний текст див. Додаток 1
[19] Там же.
[20] Там же.
[21] Jabłonowski A. Źródła dziejowe. T. 5. Lustracye królewszczyzn ziem ruskich Wołynia, Podola i Ukrainy z pierwszej połowy XVII wieku.  – Warszawa, 1877. – s.192
[22] Крикун М. Документи комісарського суду Подільського воєводства 1678-1679 року. - Львів, 2015. – с.136
[23] Боровський А. Історія села Бережанка в 1431 – 1793 роки // https://litopys-skaly.blogspot.com/2018/04/berezhanka.html
[24] Sumariusz Metryki koronnej, ksiega 183. -№49/2063; AGAD. - MK. - Sygn.183. - k.101-102
[25] Summariusz metryki koronnej. MK 187. - №111/3764; AGAD. - Mk. - Sygn.187. - f.196v - 197v
[26] Urzędnicy Podolscy XIV–XVIII wieku: spisy / Opracowali:Eugeniusz Janas, Witold Kłaczewski, Janusz Kurtyka, Anna Sochacka; Pod redakcja Antoniego Gąsiorowskiego. Polska akademia nauk. Biblioteka Kόrnika; Instytut historii. – Kόrnik, 1998. – с.219
[27] Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648-1658 рр. Т.2. – Київ, 2013. – с.154-155
[28] Архив Юго-Западной Россиі. – Ч.7. – Т.2. – с.501-524
[29] AGAD. – MK. – Dz. XVIII. – Sygn. 74. – s.259
[30] Dariusz Kolodziejczyk. The Ottoman Survey register of Podolia (ca 1681): Defter-i Muffasal…  
[31] Скочиляс І. Інвентарні описи міст і сіл Борщівщини 60-их рр. 18 століття в архівах Польщі // Літопис Борщівщини, Вип. 8. – с.107-110

ДОДАТОК 1


27 січня. Прибіг Казадзі - шпигун, сповіщаючи про поганців [язичників], оцінивши їх у п'ятнадцять тисяч, а з деякими з них він, мовляв, в п'ятницю в Сороці полуднують.

Розіслав тут же пан Гетьман універсали в роти, щоб якомога швидше під Берлінці стягувалися, а інші універсали в міста відправив, люд застерігаючи, і приватні листи товаришам, викликаючи їх до себе, так як з боку Могильова очікували цих поганців, але вони Прутом йшли до Язловця. Рушив тоді Пан Гетьман до Скали (містечко, замок і староство поблизу Збруча), куди також чимало рот стягнув, і друзів з хорошою провізією.


4 лютого. У Скалу прибув Пан Гетьман і там вночі чекав інших рот, які тієї ж ночі прийшли. Пішли по поганій дорозі, одними валами довелося йти. Тієї ж ночі відправив пан Гетьман Пана Хмілецького для [захоплення] язика, з сімома хоругвами.

5 лютого. Вранці приїхав Сефер, якого за язиком посилали, його татари розгромили і Закревського і Мустафу піймали. Сумував дуже Його Милість Пан Гетьман, що так довго вістей від Пана Хмілецького не отримував, чекав цілий день, і в понеділок довелося Пану Гетьману рушити військом вже в сутінках зі Скали. В полі призначив, яка хоругва за якою має йти, давши пароль: Ісус Христос. Прийшли до села Лосяч о 2 годині ночі, воно сильно горіло, тому що її татари перед самим вечером підпалили і одних людей взяли, інших посікли і в Давидківцях був в жалобі Пан Гетьман, так як там було більше хліба, ніж в барському старостві. На полі за Лосячем зустрілися з Паном Хмілецький, пораненим, з пораненими декількома десятками солдатів, полонених, худоби дуже багато, аж до Давидковець, що не пройти. В Заліссі недалеко від Слобідки Давидківської нарвалися на розквартирований загін.

За ним вдарив Пан Хмілецький і чимало поганців впало, що і до коней дійти не встигли. В ту ніч вже чимало полонених прибуло, з Чорнокінців чотири і від Пана Влодека також. Днем прийшли в Шманьківці, дати коням відпочити. Його Милість зупинився в порожній хаті, а Пан Стржижовський вліз на піч. Його Милість допитував полонених про поганське війські, а вже почало світати, тільки від морозу туман був і піднімалася пара.

6 лютого. Прибігли, даючи знати про татар. Загін тільки в милі став від Почапинців, від нас два загони йшло поганців з полоненими, яких взяли в гонитві і били велику милю, від Шманьківців до Чорткова, всіх галопом женучи і побиваючи аж до лісу за Орішківці. В тому селі найбільше полягло поганців, що і вздовж дороги всюди повно було трупів. Його Милості довелося затриматися у ліси з ротами, тільки деякі козацькі роти, спішившись з коней, стріляли по лісі, рубали. Там поранених наших чимало, але і поганців тьма впала. Його Милості повідомлено, що татар великий полк напав на козачий табір, який був доручений Пану Щенсному Калінському та Пану Слупському, і добре себе проявили. Було в ньому піхоти Його Милості сотня, гармат і ручних пищалей шість, якими силезькі стрільці завідували, крім цього кілька сотень кінних. У добрій півмилі залишився від нас той табір. Поспішив знову Пан Гетьман до табору, якому дуже важко було і вже почали інші до лісу на конях відходити. Незабаром Його Милість підступив з хоругвами, поганці не надто вже місцем поступалися, їм хотілося вступити в бій, і за півмилі було видно, що загін наступав. Його Милість сказав швидко козацьким ротам наступати і гусарським також поквапитися, не розмінюватися на дрібниці з одною лише ручною зброєю. Розбили вмить той полк, женучи до самого загону, як козацькі так і гусарські роти, так як всім без нічого, без списів на коня наказав сідати Пан Гетьман. У той час багато полонених набрали, яким зрубали голови, щосили їх сікли, до Його Милості важливих приводили, яких наказував до гармати віддавати. Рідко кого відпускали, навіть Пан Щавінський, коморник Його Милості, важливому мурзі відрубав голову, якого йому було наказано до гармати віддати, і не обійшовся без клопоту. Бачачи убитих поганців, всі з табору втекли, покидавши трофеї, сідла з-під себе викидаючи. Легкі піші роти гнали велику милю до Дністра, але вже наші коні змучилися, так як з самого ранку аж до вечора тривала та забава. Тьма кавалерії кращої в тій битві полягла, з мурз важливий тільки один є у Пана Гетьмана. Закржевського і Мустафу відбили, людей, жорстока річ, малих дітей, незліченну кількість худоби. Селяни по лісах безліч побили, коні їх так припускають, що Кантемірів синок лише в тридцять коней, відірвавшись, тікав. Відбувалося то 6 лютого. Ясиру не надто нашкодили, де йшов загін, тому їм не довелося людей сікти. Як на землю увійшли, великі загони розпустили по тисячі, по дві в загонах. Довелося Його Милості гетьману знову в Шманьківцях дати коням відпочити, недалеко від Коледян вночі, маючи вірну звістку, що Алі мурза іншим загоном стоїть під Язлівцем, не зволікаючи, вирушив туди, але від тих, що від погрому йшли, був попереджений, і поспішив до Буковини, і тому лише цілий і неушкоджений пішов. Війська нашого всього було 3500, загонів шляхетських з півтори тисячі. Знову дано знати Його Милості, що інші татари на корону готуються [похід на короля готують]. Полонені повідомляють, що сюди їм хан не велів ходити, але не забороняв. Дуже жалкують про того Бай мурзу, що йому Щавінський відрубав голову. У тих битвах загинуло наших не більше 20, поранених набагато більше, тому що багато ручної зброї в бою використовували; на спір не знайшов би трупа з вогнестрілів, тільки множинні жорстокі різані поранення. Наші добре запам'ятали, що полонених не тримають, негайно голови рубають. Є все-таки у шляхти, які їх розібрали (до декількох десятків). Не хотів про них Його Милість Пан Гетьман сперечатися [докучати].
10 лютого. У Чорткові, подякувавши Господа Бога, cum solenni denocione, подякував і приятелів, які за бажанням своєму вступили в цю битву, і всьому війську, що знаходиться під керівництвом Його Милості, наказав їм на свої позиції поспішати, так як очікував незабаром інших поганців. При цьому нагадав, щоб в пересуванні скромно себе вели, шкоди людям не чинили.

Др. Олександр Чоловський
Опубл.: Dwa dyaryusze najazdow tatarskich na Rus z r. 1618 i 1624 // Kwartalnyk historyczny, Tomus VI. Lwow. 1892

ДОДАТОК 2

село Лосяч на карті фон Міга, друга половина 18 ст, джерело mapire.eu


1 коментар: