Історія села Покляки (до кінця 17 ст.)

В 6 км на південь від Скали-Подільської на лівому березі річки Збруч розкинулось неймовірно гарне село з не менш гарною та дивною назвою – село Пукляки. Хоча мешканці навколишніх сіл називають його Покляки. Назва ця очевидно неймовірно давня і походить від власного імені Покляк. В околицях Скали є декілька сіл, назви котрих походять від власних імен: Іванків, Летава, Ярослав, Мар’янівка. Напевно люди з такими іменами були першими жителями тих місцевостей, тому ті місцевості, а пізніше і села люди почали називати іменами тих перших поселенців. А щодо архаїчності такого імені як Покляк, то воно і не дивно, в околицях села археологи  виявили поселення трипільського часу, окремі знахідки часів Київської русі, а на північному-сході села – поселення черняхівської культури[1].  Як бачимо люди тут проживали тисячоліттями, однак писемний період історії села розпочинається лише в першій половині 15 століття. В цій статті я спробую описати історію села від першої писемної згадки – до кінця 17 століття, тобто часу, коли Поділля було остаточно спустошене вторгненням Османської імперії.

Не вдаючись в подробиці зазначу, що за право володінням Поділлям майже 40 років змагались дві держави: Польське королівство та Велике князівство Литовське. Після смерті в 1430 році князя литовського Вітовта, польський король Владислав Ягайло з допомогою місцевих пропольськи налаштованих панів захопили найважливіші замки Поділля: Кам’янець, Смотрич, Бакоту, Скалу, Червоногород. Таким чином до 1793 року, все Поділля перебувало під владою польських королів, а відтак люди, котрі тут проживали користувались всіма правами польського королівства.  

Переважна більшість сіл в околиці в той час належала до скалецького повіту, а відповідно люди повинні були забезпечувати обороноздатність скалецького замку. З самого початку і село Покляки[2] належало до скалецького замку і було особистою власністю короля. Однак, як виявляється, королі для того щоб вести війни з сусідами потребували значних коштів. Для цього вони вдавались до цікавої практики: здавали свої власні села та міста в довгострокову (зазвичай пожиттєво) оренду різним панам, за це отримували певну суму грошей (записували суму грошей). В такому документі від 14 лютого 1431 року маємо першу писемну згадку про наше село[3]. Згідно з цим документом король Владислав Ягайло надавав шляхтичу Станіславу село Покляки в скальському повіті із записом 30 гривень. За це цей шляхтич зобов’язувався «внаслідок того, що на Поділлі бракує людей, проживати особисто в селі, відбувати військову повинність та виконувати всі роботи та податки, що існували при попередніх володарях Поділля». Також в документі зазначено, що Станіслав був підлеглим, або васалом скалецького старости Януша Кірдеєвича [4].  Бачимо, що цей Станіслав за село отримав багато обов’язків, головним з котрих було військова служба. При чому за наказом короля він змушений був брати участь у війнах не тільки в самому королівстві, але й за його межами.

В той час війна було дуже ризикованим заняттям. Не відомо точно, але вже невдовзі після цього Станіслав помер, і 13 березня 1433 року, вже інші шляхтичі, а саме - брати Станіслав та Троян з Висічки отримали аналогічний документ від короля із записом також 30 гривень [5].

11 серпня 1439 року король Владислав ІІІ Варненчик надає Янові Слабощеві з Тарнова село Покляки із записом 30 гривень[6]. Бачимо, що ці шляхтичі – військові, довго не жили, тому село швидко змінювало власників,  фактично орендарів. Для цього Яна є ще один документ – 20 січня 1440 року король записує йому ще 40 гривень на село Покляки [7].

В 1469 році під час ревізії грамот на володіння королівськими маєтками дізнаємося, що селом володів Миколай Кавецький, - він пред’явив ревізорам грамоту із записом 30 гривень на село Покляки [8].

Така активна політика короля Владислава ІІІ по роздаванні земель була пов’язана з тим, що він вів війни із сусідами і на це йому потрібні були значні кошти. Оскільки на Поділлі тоді було вдосталь вільної землі, король надавав її, а за одно винагороджував своїх воїнів-шляхтичів. Таким чином на Поділля приходила велика кількість нових людей, як шляхти так і селян, поступово йшла колонізація Поділля. Однак така політика тривала не довго, вже в середині 15 століття, а особливо в останній чверті цього століття почалися спустошливі напади татар на наш край, тому всі колонізаційні заходи польських властей зійшли нанівець. Через це, зокрема, нам не відомі документи з цього періоду. Єдиним джерелом того часу є лише подимний реєстр Подільського воєводства, що проводився в 1493 році, з нього дізнаємося, що з села сплачено податки від восьми димів, тобто житлових будівель [9]. Будемо вважати, що в середньому на один дим припадає 6 людей, - отже в селі тоді проживало щонайменше 50 людей. Що було досить багато, зважаючи, що час від часу до нас навідувалися татари, та інші сусіди, з метою грабунку, в тому числі і людей.

Кінець 15 та початок 16 століття відзначились значними руйнуваннями та спустошенням внаслідок нападів татар та турків. Точно відомо про напади в 1494, 1498, 1510, 1522 роки. З цього часу немає ніяких згадок про село. Можливо воно було і зовсім знищене. Податкові реєстри 16 століття показують нам, що  в 1530 році з села Покляки було сплачено податків від одного лану [10]. На один лан в середньому припадало 2 дими, тому приблизна кількість людей, що тоді мешкала в селі мала б становити близько 12 осіб. Бачимо, що ворожі напади не давали розвиватись селу.  А той факт, що Покляки було власністю короля, а різна шляхта, що брала село в оренду, не дуже то і переймалась життям людей. Зазвичай вже в той час шляхтичі мешкали десь біля замків. Повноправні власники, котрі володіли селами на дідичному праві, як то власники сусідніх Підпилип’я, наприклад, шляхтичі Подфіліпські старались розвивати своє село і навіть отримали королівський привілей, на те, щоб перевести своє село в статус міста. Імовірно десь перед 1542 роком був спустошливий напад татар на село, бо цього ж року реєстр показує, що село «наново засноване» [11]. В другій половині 16 століття Покляки були маленьким селом, податкові реєстри 1565, 1578, 1583 років показують, що весь цей час, з села платилось податків лише від двох ланів [12]. Тобто населення села не перевищувало 25-30 осіб. Напади татар продовжувались і далі. На початку 17 століття відомо, що в 1611, 1613 та 1615 роках татари спустошували села в скалецькому старостві. Подимний реєстр 1629 року показує, що в селі тоді було близько 40 будинків, відповідно кількість людей до 240 осіб [13].

В першій половині 16 ст. село було поділене на дві частини, одною частиною володіла пані Маргарета Пясецька, в 1542 році вона записала суму 100 гривень на частину села [14]. В той же час іншою частиною села володіла Констанція Костшевська разом з чоловіком Михайлом, крім цього вони володіли ще селами Степанківці та Бапшин [15]. Михайло Костшевський займав посади писаря кам’янецької землі 1530-1541рр., підсудка 1542-1554рр., судді в 1554-1560рр.[16] Імовірно їхній це їхній син Климентій слачував податки від Покляк в 1560-1583 рр.

7 лютого 1588 року шляхтич Лукаш Серни отримав від короля дозвіл на відкуп сіл Степанківці, Покляки та Гринчук[17]. В 1604 році Станіслав Богуш отримує від короля у пожиттєву власність ті ж села разом з Покляками[18]. В 1625 році подружжя Пясечинських отримало право власності на село Покляки[19]. А 24 липня 1628 року король на прохання Анни зі Сваричова Гонсьоровської, вдові по Вавжинцю Гонсьоровському, надав село Покляки в пожиттєву власність Марціну Гонсьоровському. Як сказано в документі за військові заслуги, бо служить у війську під керівництвом ротмістра Стефана Хмілецького[20].

Щодо повинностей покляцьких селян, то про це мало що відомо. Але можемо сказати, що, імовірно, селяни тут відробляли ті самі повинності, що і селяни сусідніх сіл, зокрема Бережанки, котра також була королівським маєтком в оренді різної шляхти. Так, в другій половині 16 століття селяни тут сплачували різні натуральні і грошові податки, а саме: овес по два третинника (один третинник – 250 літрів), вартістю по 12 грошів, по чотири курки,  вартістю по 2 гроші. Також давали кожного двадцятого вола, так званий податок «поволовщина», кожен віл по 4 злотих. Селяни також мусіли працювати на користь пана, а саме: орати поле, сіяти, та жати, а також звозити вирощений урожай до стодоли. Також косити сіно три дні, і складати в стоги, пильнувати греблю на Збручі і працювати біля млина (згадка про млин в Покляках є в реєстрі за 1583 рік[21]). Також, якщо хто з селян мав свиней чи овець, то давав десяту свиню чи вівцю. Теж саме стосовно бджолинної данини, - давали кожен десятий пень (вулик)[22].

Такі важкі умови життя селян, важка праця та постійна небезпека від татар, заставляла селян вдаватись до втеч з села. Маємо один опублікований документ датованого 28 квітням 1525 року, зміст котрого повідомляє про угоду Пясецької, власниці Покляк та шляхтича Борщовського щодо того, що з Покляк втік один селянин, а відтак потрібно сплатити відшкодуванння в 2 злотих [23].

Після козацьких воєн 1648-1657 років Поділля було сильно спустошеним. Маємо подимний реєстр 1661 року, де зазначено, що в селі є 3 дими, свідчив мешканець села Кузь.[24] В люстрації королівських маєтків, а Покляки залишались власністю короля, 1665 року записано:

«власником того села є його милість пан Станіслав Грушецький, підсудок Подільський, спільно з дружиною її милістю пані Ельжбієтою з Хжонстова. Подружжя те за згодою короля Яна Казимира, 30 грудня 1664 року отримало село від пана Мацея Горки, галицького ловчого, та його дружини Барбари Ліске…

Тепер після спустошень і винищення, а також втеч підданих, в селі є тільки четверо підданих. Котрі повинні працювати по одному дню в тиждень, коли закінчиться термін свободи. Але пан державець дав підданим шість років свободи… Млин в тому селі зруйнований…»[25]

Станіслав Грушецький гербу Любіч, починав кар’єру урядника з посади писаря в чернігівському гродському суді в 1658 році, потім став підстаростою в Кам’янці, а в 1660 році став підсудком подільським, цю посаду обіймав до окупацї турками Поділля в 1672 році, потім до кінця життя в 1683 році займав посаду Кам’янецького судді[26]. Дивним чином він не домагався отримати компенсацію за свій маєток від польських властей, за турецьку окупацію в 1678-9 роках [27].  

Останні відомості про село перед нападом Османської імперії в серпні 1672 року, маємо в щоденнику мандрівника Ульріха фон Вердума.  11 січня 1672 року він пише: «найкоротшим шляхом (з Борщева) через поле прибули ми в село Покляки (хоча в оригіналі написано Pariam, немає сумнівів в тому, що це саме наше село). Лежить те село по лівій руці (на лівому березі р.Збруч) і має лише кілька хат. Потім полем до Підпилип’я пів милі»[28]. В серпні того ж року Поділля було завойоване турецьким султаном і на довгі 27 років відійшло до складу Османської імперії. Турки робили спроби збирати податки тут, до нас дійшов навіть один такий перепис 1681 року, але він показує суцільне спустошення краю. Зокрема Покляки, Бережанка, Підпилип’я, Турильче, Іванків, Нівра залишились без жодного мешканця[29]. 

В 1682 році Станіслав Грушецький надав права володінням селом своєму сину Юзефові [30], котрий, як і батько займав посаду підсудка подільськго та володів селом, до своєї смерті в 1715 році [31].

Люди почали заселятись в селі лише після 1699 року, коли Поділля знову повернулося до Корони польської.

 Покляки на карті UKRAINÆ Pars, Qvae Podolia Palatinatus Vulgo Dicitur Per Guil

 автор Ян Блау (Амстердам, 1670), джерело vkraina.com/ua/maps#1670_3 

Пукляки на карті фон Міга, 70-80-ті роки 18 ст, джерело mapire.eu

Боровський А.

примітки:

---

1.  http://www.zamky.com.ua/istoriya/arheologiya-ta-starodavnya-istoriya-chemerovetskogo-rajonu/#i-33

2. Тут і далі буду вживати таку форму написання села, оскільки у всіх документах того часу, вжита саме така форма

3. Записки наукового товариства ім.Шевченка. - Т.63, Кн.1.  - с.27;  Archiwum Główne Akt Dawnych (далі – AGAD). - Tzw. Metryka Litowska. - Dzial IV B. - Sygn. 17. - f.182v.

4. Там же.

5. Білецька О. Поділля на зламі XIV-XV ст.: До витоків формування історичної області. - Одеса: «Астропринт», 2004. – с.278; Zbiór dokumentów małopolskich (далі - ZDM). – Cz.7. - №2131

6. Михайловський В. Надання земельної власності у Подільському воєводстві за панування Владислава ІІІ (1434-1444) // Український археографічний щорічник. – Нова серія 8/9. – том 11/12. – К.-Нью-Йорк, 2004. – с.250; AGAD. - Tzw. Metryka Litowska. - Dzial IV B. - Sygn. 17. - f.183-183v.

7. Там же. – с.252; Ibidem. - f.183v-184

8. Jabłonowski A. Źródła dziejowe. T. 18, cz. 1. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. T. 7, cz. 1. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. – Warszawa, 1902. – s.44

9. Архив Юго-Западной Россиі. – Ч.8. – Т.2. – с.338

10. Jabłonowski A. Zródła dziejowe. – Warszawa, 1889. – T. 19: Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. T. 8. Ziemie ruskie. Wołyń i Podole. – s.162

11.  Ibidem

12.  Ibidem. – s.184, 219, 284

13.  Jabłonowski A. Źródła dziejowe. T. 5. Lustracye królewszczyzn ziem ruskich Wołynia, Podola i Ukrainy z pierwszej połowy XVII wieku.  – Warszawa, 1877. – s.190

14.  Matricularum Regni Poloniae summaria. – p.IV. – v.3. - №20885

15.  Białkowski L. Podole w XVI wieku. - Warzsawa, 1920. – с.154-155

16.  Там же.

17.  Summariusz metriky koronnej. – Nowa seria, t.3. - №120

18.  AGAD. - MK. - Sygn.148. - f.339v -340

19. AGAD. - MK. - Sygn.172. - f.111v - 112

20.  Summariusz metriky koronnej. – Nowa seria, t.1. - №7

21.  Jabłonowski A. Zródła dziejowe. – Warszawa, 1889. – T. 19: Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. T. 8. Ziemie ruskie. Wołyń i Podole. – s.284

22. Боровський А. Історія села Бережанка з 1431 по 1772 роки // Літопис Cкали https://litopys-skaly.blogspot.com/2018/04/berezhanka.html

23. Bialkowski L. Podole w XVI wieku. – Warszawa, 1320. – s.184

24.  Архив Юго-Западной Россиі. – ч.7. – т.2. – с.504

25. AGAD. - MK. - Dz. XVIII. – Sygn. 74. – s.274-275

Повний текст того запису:

"Wies Pokleki

Possessorem tey wsi iest ImPan Stanislaw Gruszecki podsędek Podolski spolnie z leymcią panią Elzbieta z Chrząstow malzonko swoią za konsensem krola Imci Jana Kazimierza de data Varsavie [n] XXX mensis decembris anno Domini MDCLXIV milosciwie otrymanym y cesyą przez ImPana Macieja Gorkę łowczego Halickiego y Barbare Liską, malzonkow na swoie osoby wlaną et in castro camenecensi Podolia, feria secunda post festum Purificationis Beatissima Maria Virginis proxima anno Domini 1665 to zeznaną.

Ta wies iuxta lustracionem anni 1636 otaxowana była w prowent skarbowy na fl.49.8.15.

Teraz po spustoszeniu y desolacyi srogiey oktorey przez rozne inkwizycye y przez iurament poddanych tey wsi dostateczną wzielismy wiadomosc tylko poddanych iest czterech, ktory robic powinni po dniu w tydziem po wyisciu słobody.

Aleze ImPan dzierzawca dal tym poddanym do lat szesciu słobody, tedy się te dniw prowent skarbowy nie rachuią. Młyn w tey wsi spustoszał.

A poniewaz nie pokazalo sie zadnego z tey wsi dochodu, mlata by  bydz cale ziwolniona ta wies od kwarty płacenia, lecz zey odmianą na potym innych dzirzawcow w dobra dziedziczne obrocona nie byl et in vin supremi Reipublice Domini naznaczamy z pomienioney wsi do Rawy wnosic y placic co rok na swiątki do skarbu koronnego, podwinami w prawie pospolitym o lustracyach y kwarcie opisanami.

Kwarty starey fl.1

Kwarty nowey fl.1

A oboiey kwarty fl.2"

26. Urzędnicy Podolscy w XIV-XVIII wieku. - Kórnik, 1998. - s.202

27. Крикун М. Документи комісарського суду Подільського воєводства 1678-1679 років. - Львів, 2015

28.  Сudzoziemcy w Polsce / Xawery Liske. – Warszawa, 1876. – s.175

29.  Карта Західного Поділля в часи Турецького панування // Літкевич В. Історія села П’ятничани. – Київ, 2011. – с.43

30. AGAD. - zbiór A. Czolowskiego. - Sygn.634

31. Urzędnicy Podolscy w XIV-XVIII wieku. - Kórnik, 1998. - s.202

Додаток

Ягайло записує шляхтичу Станиславу, служебнику старости скальського Януша Кирдея, 30 гривень на село Покляки в скальському повіті, 14 лютого 1431 року

Vladislai regis Poloniae etc. super sumam triginta marcarum pe­cuniae monetae et numeri polonicalium, 48 gr. in marcam quamlibet computando, nobili Stanislao, familiari Ianussii Kierdyowicz, capitanei scalensis, ratione seruit iorum tempore gverrarum in partibus Podoliae exortarum per eundem factorum in et super villa nostra Poklyaky in terra Podoliae et districtu Scalensi sita, inscriptam et donatam. Quamquidem villam Poklyaki cum omnibus et singulis ipsius utilitatibus, fruc­tibus etc. et universis pertinentiis ad exolutionem usque summae prae­fatae tenebit et possidebit, hoc autem signanter expresso, quod idem Stanislaus propter defectum hominum in terra Podoliae praedicta re­sidendam faciat personaliter ibique circa expeditiones domesticas et alias, si eas fieri contingerit, nobis cum omnibus subditis obsequi te­nebitur et debebit. Daciones, contributiones et labores, quibuscunque vocitentur nominibus, quae antecessoribus nostris, possessoribus Podo­liae solui solitae fuerant, per cmethones et incolas villae praedictae effi­caciter exoluantur. Datum Sand. feria quarta Cinerum 1431. Relatio venerabilis de Opporow r. P. vicecancellarii. Lectum per Albertum de Zichlin r. P. vicecancellarium.

Копія: AGAD. - Tzw. Metryka Litowska. - Dzial IV B. - Sygn. 17. - f.182v.
Опубл.: Записки наукового товариства ім.Шевченка. - Т.63, Кн.1. - с.27