пʼятниця, 16 грудня 2022 р.

Біографія графа Адама Тарло, ґоштинського, бжеґовського та скальського старости

Переклад з польської Боровський А.


Адам Тарло г.Топор[1] (1708 – 1770), - граф, ґоштинський, бжеґовський та скальський староста, генерал-майор коронних військ, посол на сейми.

Життєпис


Народився 25 березня 1708 року в Ґоштині (черська земля), підписувався «з Тенчина та Чекашевіц (Чекашовіц)». Був правнуком Яна Александра, старшим сином Юзефа (пом.1713 р.), старости бжеґовського, та Маріанни з Менчинських (пом.1746 р.), доньки Казимира, старости велюнського, засновниці Архіконфратерні Вервичної[2] (Archikonfraterni Różańcowej) в Пєкошуві. Мав брата Міхала, в монашестві Томаша, домініканця (пом.1740 р.), в 1713 – 1725 рр. бжеґовський староста.

Вже 27 березня 1713 р. успадкував після смерті батька ґоштинське староство (Мазовецьке воєводство, черська земля), а 27 червня того ж року над ним та його братом було встановлено опіку. В 1719 р. навчався у варшавському колегіумі піярів[3], а після навчання поїхав у подорож до Італії (був у Римі) та Франції. Перед 1725 р. розпочав службу у війську, а від повстання в 1726 р. служив в лановому пішому реґіменті в ранзі капітана, під командуванням свого далекого родича, тогочасного люблінського воєводи Яна Тарла. Маючи підтримку Августа Чарторийського залишився 10 вересня 1731 р. на депутатському сеймику мазовецького воєводства депутатом черської землі на Коронному Трибуналі. Під час люблінської каденції Трибуналу місцевий проповідник ксьондз Гієронім Венґлінський присвятив проповідь Адамові Тарло та його молодій дружині. 22 грудня того ж року став полковником піхоти ланового реґіменту; в серпні 1732 р. брав участь із своїм полком у військових маневрах у Вілянові. Був послом на надзвичайний сейм 1733 р. від Подільського воєводства; в прийнятті рішення щодо чотирьох кандидатів на булаву коронну та литовську не висловився однозначно на користь жодного з них. Під час безкоролів’я, після смерті Авґуста ІІ, на передконвокаційному сеймику черської землі 11 березня став ротмістром ґроєцького повіту. На конвокаційному сеймі того року Адама було визначено до ради при боці примаса Теодора Потоцького, а на реляційному сеймику та одночасно на переделекційному 7 липня в Черську був обраний послом на елекційний сейм; від мазовецького воєводства віддав голос 12 вересня на користь Станіслава Лещинського. Після подвійних виборів і початку війни за польський трон, пізньої осені Адам перебував у Сандомирському воєводстві, мабуть, з відділами коронного війська під командуванням реґіментаря Юзефа Потоцького. Правдоподібно, з березня 1734 р. взяв командування Окопів Святої Трійці на Поділлі. Вже, однак, 19 квітня того року реґіментар видав йому наказ про залишення Окопів разом з відділом, які мали зміцнити кам’янецьку фортецю. Можливо, Адам в 1735 р. виїжджав до Крулевця, де Станіслав Лещинський з групою прихильників перебував до травня 1736 р.

Адам Тарло був співробітником та інформатором Яна Тарла, залишаючись в опозиції до двору короля Авґуста ІІІ. В 1740 р. представляв його інтереси на сеймику Подільського воєводства і став обраний послом на сейм того ж року. Окрім того в 1744 р. його кандидатура на посла була заблокована «Фамілією»[4], але вдалося отримати посольство з того сеймику на сейм 1746 р. Під час звільнення його з посад були застереження щодо важливості його мандату. Під час дебатів щодо аукції війська[5] дотримувався думки щоби податки з чопового та шелязного залишалися у відані сейму, а не спеціальної аукційної комісії; вважав також, що в разі узгодження генерального цла повинне бути знесене цло партикулярне. Початково погоджувався на всілякі розділи податків, однак в подальших дебатах спротивився податку лановому і як видається, остаточно схилявся до позицій противників аукції. Увійшов до депутації по верифікації рахунків коронної артилерії і розрахунку із спадкоємцями генерала артилерії Зиґмунда Рубінського. Вимагав відступлення йому генерального подільського староства від Яна Тарло, яке ще від короля Авґуста ІІ отримав 2 грудня 1730 р. але, оскільки вважався за людину «малої ваги», не успадкував те староство, натомість відійшло воно А.Чарторийському. До 1757 р. мав судову тяганину зі спадкоємцями Яна Тарла щодо різних записів; частина архіву воєводи сандомиського перейшла до його рук.

Черський передсеймовий сеймик 23 червня 1750 р. рекомендував Адама Тарло до нагороди за його військову службу, особливо в Окопах Святої Трійці, а також вибрав його на сейм тогорічний. В групі опозиційних послів, з белзьким послом Антонієм Виджґою, Адам Тарло не допустив до голосування щодо маршалка сейму, не погоджуючись на присутність в посольській ізбі Вацлава Жевуського, котрий для мандату посла зрікся уряду воєводи подільського. Опозиціонери підтримали Виджґу, який маніфестом від 7 серпня зірвав сейм. Від гетьмана великого коронного Потоцького Адам Тарло отримав 19 серпня номінацію на тимчасового шефа ланового реґіменту після Яна Тарла; функції ті виконував 27 серпня, але тим часом король, який був незадоволений поведінкою Тарла на сеймі, призначив на ту посаду 21 серпня надвірного коронного підскарбія Антонія Коссовського, який закликав Адама піти зі служби. Адам Тарло зміг відступити полковництво Станіславові Антонію Понятовському, а в замін за відступлення був номінований 3 листопада 1751 р. генерал-майором; 26 лютого 1752 р. пішов у відставку з військової служби. Коссовський скаржився невдовзі про доведення його війська до упадку. Також офіцери давнього реґіменту розпочали процес щодо заборгованості; з ними була укладена угода 29 вересня 1753 р. В 1758 р. подільський передсеймовий сеймик рекомендував Адама до нагороди за його громадську та військову діяльність (головно в Окопах Святої Трійці).

В 1732 р. Адам був передплатником піярського видавництва (знаного як «Volumіna Legum»). В 1765-7 рр. мав ложу у Варшавському театрі. Перед 1768 р. видрукував у варшавському видавництві Вавжинця Міцлера з Колоф обширну генеалогію Тарлів.


Маєтки


11 серпня 1729 р. отримав з дружиною право спільного використання бжеґовського та ґоштинського староств. 16 квітня 1730 р. його тесть та теща дали згоду на відступлення йому скальського староства, яке приносило щороку близько 40 тисяч злотих, і котре складалося з містечка Скали та 12 сіл; відступлення те було реалізоване між 1731 та 1733 рр. На території старого замку в Скалі Адам Тарло збудував палац, який однак згорів перед 1765 р. Після смерті батька Адам успадкував комплекс маєтків в хенцінському повіті (Сандомирське воєводство): 
Пєкошув чи Пєнкошув (Пєкошув із замком та Підзамчем, фільварки Кравчовські та Лосєнек, села: Явожня, Лосєнь, Мєцігузд, Щуковіце, Зґурско), Хелмце (села: Хелмце, Бриніца, Буґай, Цієрхи, Обленґор, Обленґорек, Пенпіце, Пожече, Ставчинек, Трупєнь) та Мніюв (фільварок Поґлодув, села: Мніюв, Адамек, Цєльґушув, Димарка, Фієли, Ґозьдзієц чи Коморув, Гуціско чи Уціско, Мальмужин чи Мальмушин, Пусткі, Расєюв, Сербінув чи Сервінув, Старуха, Венґжинув). По матері мав маєтки в Краківському воєводстві, кленському повіті (Санциґнюв, Бєджиковіце, Ястшембнікі, Книшиньска Воля, Ліпувка, Опатковіце, Подгай, Слабошув, Стенповіце). 
В Подільському воєводстві мав Міньківці над Ушицею та Калюс записані 5 січня 1750 р. в заповіті Яном Тарло сину Адама – Казимиру. Тесть та теща окрім скальського староства, записали йому в 1739 р. маєток, що межував з тим староством, - Збриж із вісьмома селами. В Збрижу Адам Тарло збудував замок (не відомо чи закінчений, бо до 1917 р. був лише один надбрамний будинок), а в 1744 р. заклав з дружиною монастир капуцинів з муром у вигляді гербової сокири; монастир завершили будувати монахи в 1801 р. Значну частину містечка знищила пожежа 25 березня 1757 р. (втрати оцінено в 400 тис. злотих). В 1744 р. з дружиною отримав право спільного використання всіх своїх староств. Після безпотомної смерті своєї тітки Гелени Ізабели Тарло (сестри батька), став власником Боркова та Скаршевська в каліському повіті. Королівський маєток, яким володів Адам: Ґоштин та Бонтків в Черській землі, приносив прибутку близько 4059 злотих (кварта 1014 зл.), згідно люстрації 1765 р. з Королівського маєтку Бжеґи в Хенцінському повіті згідно люстрації 1765 р. платив близько 1760 злотих чиншу. Вже в 1754 р. мав у Варшаві палац, т.з. Двір Тарловський, біля вулиці Длугої. Був одним з небагатьох власників на Поділлі, які спирали свої доходи на торгівлі із західними землями центральної Корони. Платив костелам в Пєкошуві та Мніюві в Хенцінському повіті, а в 1731 р. записав на Облеґору, що належала до хелмінських маєтків, 2000 злотих, бернардинам з Тарнова та 1000 злотих кларискам з Зенцін.

Сім’я


Адам Тарло помер 2 лютого в Збрижу, і був похований в костелі капуцинів.
В 1729 р. Адам Тарло одружився з Анною Саломією з Межеєвських г. Шеліга (пом.11 вересня 1748 р.), донькою закрочимського каштеляна Валентия Казимира та його другої дружини Аґнєшки з Лянцкоронських.
Залишив трьох синів:
  • Казимира (10 вересня 1731 р. в Хелмцях – 30 вересня 1762 р. в Скалі), старосту скальського та підполковника в лановому регіменті;
  • Шимона (біля 1744 р. – 1783 р.), виборця короля Станіслава Августа від черської землі в 1764 р., старосту скальського, в 1782 р. підтвердив шляхетство в Галичині, одружений з Маріанною з Ілінських;
  • а також Бонавентуру Алексія.

Доньок: 
  • Єву (20 вересня 1736 р. – 15 вересня 1808 р. в Санциґньові), від 27 червня 1756 р. дружина Стефана Флоріана Дембовського, 
  • і також можливо Марію Юзефу Каласанцію (пом. після 1754 р.)


Andrzej Haratym i Andrzej Sikorski PSB, t.LII/2, Warszawa-Krakow, 2019, s.253-256




Примітки перекладача:


1. мається на увазі не просто сокира, а алебарда – бойова сокира
2. Релігійне товариство
3. Піяри – чернечий орден
4. Політичне угрупування на чолі з Чарторийськими
5. Один з постулатів реформи польського війська 18 століття, щодо збільшення його кількості




*        *        *


Немає коментарів:

Дописати коментар