З праці Антонія Урбаньского «Pro memoria», що вийшла у Варшаві в 1929 році, та присвячена зруйнованим маєткам на території України.
«Збриж, або по-іншому званий «Бжезє Нове» - лежить над Збручем в Подільській
землі, кам’янецькому повіті.
Містечко було засноване родиною
Лянцкоронських, а шляхом приданого перейшло до Межеєвських.
До піднесення містечка найбільше
долучився Адам Тарло, ґоштинський староста.
Над самою рікою збудував
оборонний замок і розпочав будівництво монастиря капуцинів, котрий оточував мур
у вигляді сокири («Топор» - герб Тарлів).
Між іншим треба зазначити, що
капуцини певний час мали свої монастирі на Руси у Вінниці, Кутні, Дунаївцях,
Острогу, Усьцілугу, Володимирі Волинському, Старому Костянтинові, Брусилові,
Ходоркові.
Будівництво монастиря в Збрижі,
розпочате Адамом Тарло, було закінчене самими капуцинами. Власними силами звели
вони монастир та саму святиню з дерев’яними вівтарями та дерев’яним посудом
(?). Костел виглядав дуже добре, скутий напівмороком, із старими образами
св.Францішка. З катедри, також дерев’яної, промовляв своє слово отець, з
каптурем та довгою золотистою бородою.
Але вже скоро загарбник москаль
почав закривати монастирі на Руси. І скоро Збризький костел почав
використовуватись як православна церква.
Пізніший костел збудований перед
1839 роком мав добрий образ Смуглевича. Той художник доброї віленської школи
залишив досить багато образів в литовських монастирях, менше його робіт
залишилось на Руси. Тим то і була цінною його спадщина в Збризькому костелі.
В 18 столітті перейшов Збриж у
власність королівського шамбелана – Францішка Стшалковського. Після розборів
Речі Посполитої, розпався Збриж на декілька частин, які часто міняли своїх
власників, іноді супроводжувалося це тяганиною. Найбільшою частиною в 19
столітті володіли Ґрадовські, від яких шляхом
приданого перейшла до теперішніх власників – Дунін-Козіцьких. Мали тут вони
житловий будинок, перебудований із замку, що позостався від Тарлів. Частково
використано мури, частково замкову браму і створено таким чином цікаву пам’ятку
з круглою вежею та мурами сажневими, порослих мохом. Малі вікна виглядали як
стрільниці і прикрашали прибудову, і де-не-де проглядалися зубці (?). Дерева та
чагарники росли довколо монастиря, що добре пам’ятали Тарлів.
Дунін-Козіцькі мали тут
кількасот гектарів.
. . .»
Фотографії з цієї ж книги:
