З історії села Ярослав/Жабинці (до кінця 17 століття)

Вже декілька років займаючись аматорським дослідженнями з історичного краєзнавства, відкрив для себе неймовірний факт, - в минулі століття на околицях Скали-Подільської існували населені пункти, яких зараз не існує. Вони або стали частиною сусідніх сіл, як-то, наприклад, село Красилів  -  зараз є частиною села Гуків, чи, наприклад, село Лопотівці -  частиною Колиндян, або взагалі перестали існувати.

В цій статті піде мова про село Ярослав та Старий Ярослав. В літературі склалася традиція вважати, що це одне і те ж село, просто з часом, мовляв, назва змінилася: було Старий Ярослав, потім стало називатися просто Ярослав, потім змінилося на Ярославка. Однак нещодавно виявлені документи дозволяють стверджувати, що схема інакша.

Почнемо зі Старого Ярослава. Схема його історичного розвитку виглядає так: в середині 15 ст. – це було село, але вже в кінці століття про нього немає згадок, як і в 16 столітті. Імовірно, воно перестало існувати як населений пункт і в пам’яті народу збереглася лише назва того поля, де було село, та й та з часом змінилася на «Олесиця» на початку 17 ст.

Тепер детальніше. Відома лише одна згадка з 15 ст. про Старий Ярослав. Йдеться про цікаву акцію 1469 р. по ревізії грамот на володіння маєтками, проведена вона була підканцлером Войцехом із Жихліна. Звідси ми знаємо, що такий собі Каленик Харенич пред’явив ревізорам грамоту на володіння селом Старий Ярослав, що знаходиться в Скальському повіті [1]. Лаконічний запис свідчить про те, що грамота та була писана руським письмом, а умовами володіння селом була військова служба одним списом та двома лучниками, також володілець селом був зобов’язаний проживати особисто в тому селі. Точно невідомо чи ця грамота була дарована кимось із королів самому Каленику чи комусь із його предків – батьку чи, може навіть, дідові. Віталій Михайловський  припускає [2], що умови служби прописані так, як це робилося за період першого володіння Поділлям королем Ягайлом, тобто 1402-1411 рр. Отже і ми можемо відсунути найдавнішу відомість про село щонайменше до 1411 року і вважати, таким чином, цей рік за імовірну дату першої писемної згадки про село Ярослав.

Наступного разу назва Старий Ярослав випливає аж на початку 17 ст., - тоді місцевий шляхтич Проць Внучкович Харівський із села Харівці подарував своїм синам Петрику, Івану, Грицю Харівським половину маєтку в селі Харівці та Старий Ярослав. Акція ця була затверджена на травневій сесії кам’янецького земського суду в 1604 році [3]. А вже за 18 грудня 1620 року маємо грамоту короля Сигізмунда ІІІ, котрою він наділяв воїна Яна Сєкєжинського ґрунтами Олесиця (Olessyca), що «по простому звуться Старий Ярослав» [4]. Через 5 років, на лютневій сесії суду грамота була вписана до кам’янецьких земських книг [5]. І остання згадка про Старий Ярослав міститься в грамоті короля Владислава IV, котрою він дозволяє галицькому каштеляну та скальському старості Станіславу Лянцкоронському заснувати нове містечко Нове Бжезє «на ґрунтах Харівців та Старого  Ярослава» [6]. Отже і село Харівці, і колишнє село Старий Ярослав, котре до 17 ст. вже стало просто полем, розташовувалися в межах містечка Збриж (тепер села). Де конкретно було це поле можуть  могли б розповісти нам мікротопоніми, якщо такі збереглися до цього часу.

 Тепер продовжимо розповідь про село Ярослав. Воно мало таку схему свого історичного розвитку: виникло десь в другій половині 15 ст., в другій половині 16 ст. занепало через татарський напад, тоді ж частина людей з нього переселилася і заснували нове село Жабинці, а Ярослав почав занепадати, назва змінилася на Ярославка, і проіснувало у вигляді хутора аж до 1920-их років.

Розташовувалося зовсім недалеко від Скали, за 4 км від Скальського замку в північному, північно-східному напрямку, на лівому березі річки Збруч. Зараз там розкинувся ліс, який ми називаємо «Жабинецький». Джерела дозволяють розповісти про декілька аспектів історії села: по-перше це питання власності – якої форми власності було це село і хто був його власником; друге питання – якими були соціально-економічні відносини в селі, які податки платилися, та яка кількість людей мешкала в селі. Однак, спочатку торкнімося першої писемної згадки про село, оскільки на це питання немає однозначної відповіді.

Найдавніші писемні відомості про село Ярослав походять з 15 століття, яке загалом не багате на джерела. З цього століття відомо принаймні два документи, в котрих фігурує наше село. Перший документ - це запис про продаж деяких маєтків шляхтичем Грицьком Кірдеєм іншому шляхтичу, галицькому підкоморію Янові Колі. Акція ця відбулася під час сесії земського суду в місті Галичі, 1 липня 1471 р. Маєтки, що їх продавав Грицько, були такі: село Зелена, Сокиринці з прилеглостями, інші Сокиринці, та треті Сокиринці, Олешківці, Харівці, Ярослав та Руда, - усі знаходяться в Скальському повіті у Подільському воєводстві [7]. Стосовно Сокиринець – важко гадати, що малося на увазі під «іншими» і «третіми» Сокиринцями. Село Олешківці – це зараз село Босири, Харівці – село, що існувало на території сучасного села Збриж, село Руда – не ідентифікується. В даному випадку нас, звісно ж, цікавлять особи. Виходить так, що першим відомим власником Ярослава був Грицько Кірдей з Оринина, кам’янецький підстолій. Тут варто відмітити одну важливу деталь, а саме: форма власності села Ярослав. Грицько Кірдей його продає як дідичний, приватний, маєток. Це мало би означати, що Грицько отримав від короля відповідне дарування, яке до нашого часу не дійшло.

Родинний герб Кірдеїв – «Кірдея»[8]

Це і справді могло так бути, оскільки Кірдеї в 15 столітті були впливовими людьми, і могли виклопотати у короля такий документ. Згаданий Грицько Кірдей був другим сином Януша Кірдея. Януш займав у воєводстві високі уряди: в 1431 р. -  скальський староста, з 1435 р. був подільським воєводою. Помер же десь перед 1449 роком [9].  

Грицько Кірдей після смерті батька отримав у власність Оринин, а його брат Сигізмунд – Давидківці, Шманьківці, Лопотівці, Чорнокінці та Свелівці (Звягель) [10]. Отже, як можемо бачити, в руках родини було сконцентровано великий маєток, що, звісно, приносив відповідний прибуток.

Ян Коля з Далейова, гербу Юноша, який придбав собі маєток від Грицька, займав уряд галицького підкоморія 1455-1472 рр., але вже наступного року помер. Востаннє про нього згадано в записах галицького суду 7 січня 1472 р [11]. Такий чином куплений маєток знову повернувся до Кірдеїв. Про це згодом.

Ще один документ, що висвітлює історію села Ярослав – це подимний реєстр Подільського воєводства 1493 р. Згідного цього реєстру тоді було взято податку з села від трьох димів [12]. Під димами тоді малися на увазі житлові будівлі. Отже можемо собі приблизно намалювати картину села, де є три житлові будівлі. Звісно, то могли бути не всі будинки, що існували тоді в селі, можливо існували і інші, але з них не зібрали податку через різні причини. Історики використовують різні коефіцієнти для визначення реальної кількості осіб в селі, зазвичай це число 6, - отже помноживши 3 на 6, отримаємо 18 осіб, - саме стільки, щонайменше, проживало тоді в Ярославі.

Чому ж так мало людей проживало в селі? – на це питання є проста відповідь: з останньої чверті 15 століття почалися мало не щорічні напади наших південних сусідів – татар, турків, а іноді і волох. Село Ярослав розташовувалося в безпосередній близькості до Скальського замку, а його, ми знаємо, часто руйнували, як і саме містечко Скала. Можна сказати з великою вірогідністю, що і навколишні села сильно потерпали від тих нападів. Нам відомо щонайменше два великих напади на Скалу в 15 столітті, після котрих король звільняв скальських міщан від податків. Вперше такі заходи були вжиті королем в 1485 році, коли звільнив міщан на три роки від податків [13]. Другий раз король рятував скальських міщан від зубожіння після весняної навали турків і літнього нападу татар в 1498 році. Тоді король звільнив місто Скалу на 15 років від усіх податків [14]. З опису замку за 1494 р. ми знаємо [15], що він не міг виконувати свої функції, можливо через руйнування ворогами, а може, через те, що староста і воєвода не надто добре ставилися до своїх обов’язків і замок просто від часу став недієздатним, оскільки був з дерева. Напади сусідів наших продовжувалися і в наступні роки і десятиліття, про це буде далі. Тож наші далекі предки жили в постійній небезпеці, тому, імовірно, надавали перевагу еміграції і жити десь в більш безпечних краях, ніж тодішнє Поділля.

З початком 16 століття напади неприятелів на Поділля стали майже щорічними. В тодішніх хроніках тому фіксувалися лише найбільші вторгнення [16]. Зрозуміло, що не могло йти жодної мови про те, щоб якось тут жити і вести господарство. В першій половині 16 століття і Скальський замок, який мав би служити мешканцям довколишніх сіл якимось захистом, схоже взагалі втратив своє значення як оборонний пункт. За 1510 рік маємо звістку про те, що король Сигізмунд І надав скальським міщанам, ще одне звільнення від податків [17]. А в 1518 році ще раз звільняє їх від податків [18].  Треба сказати, що за перші два десятиліття 16 століття не вдалося знайти жодної звістки про село Ярослав, бо було повністю зруйноване та незаселене, як побачимо з пізніших документів.

Але вернімося ще раз до Скали, -  саме містечко було  центром однойменного староства, тобто королівського маєтку. Вже невдовзі Ярослав стане постійним супутником Скали та її замку. Отже є потреба сказати декілька слів про неї.  В 1515 році король дарує Скальське староство в пожиттєве тримання Станіславові Лянцкоронському з Бжезя [19], котрий вже до того був генеральним кам’янецьким старостою, тобто намісником короля у воєводстві. З цього часу життя в краї почало помалу відновлюватися, як вже було сказано вище, Скала отримала звільнення від податків, для того щоб скальські міщани відбудували замок. Отже життя людей мало стати трохи безпечнішим.

В цей час з’являються і перші звістки про Ярослав. За 1526 рік маємо документ, згідно котрого Маргарета Кірдеївна, вдова по Станіславові Шепінському, продає вельможному підчашію сандомирському та генеральному старості кам’янецькому Станіславові Лянцкоронському, село Ярослав, що знаходиться на річці Збруч, біля Скали, за 100 флоренів [20]. Родовід подільських Кірдеїв погано досліджений, тому важко сказати, хто така Маргарета, - імовірно вона є донькою вже згаданого Грицька Кірдея. Таким чином виходить, що вона була останньою представницею цієї гілки Кірдеїв і була власницею Ярослава разом зі своїм чоловіком. В цьому документі прямо вказано, що село є запустілим, тому цей факт міг спонукати продати маєток щоб отримати з села хоч якийсь зиск. Але це не кінець історії з продажем Ярослава. За 1529 рік маємо ще один документ, цього разу вже Сигізмунд Кірдей з Оринина продає тому ж Станіславу Лянцкоронському те ж село Ярослав, але вже за 200 польських злотих [21]. Чому виникла така колотнеча важко сказати. Може бути, що цей Сигізмунд пред’явив права на Ярослав і змусив Лянцкоронського викупити село і в нього.

Таким чином село Ярослав стало дідичним маєтком скальського старости Станіслава Лянцкоронського гербу Задора.  В 1530 році він зайняв високий уряд подільського воєводи. Був людиною очевидно дуже відважною, бо крім адмініструванням краю займався військовою справою: в роках 1512-1516 кілька разів громив татар під Вишнівцем, Теребовлею та Підгайцями [22]. Для зміцнення скальського замку викупляв в шляхти їхні маєтки та приєднував до замку, з тим щоб прибутки від тих маєтків йшли на відновлення та функціонування замку. В 1518 році він викупив у Вікторина Подфіліпського село Вишнівець [23], а в 1521 р. в шляхтянки Циганиської викупив село Цигани і також доєднав до Скальського замку [24]. А викупивши в Кірдеїв село Ярослав, не забарився випросити в короля привілей на те, щоб доєднати новопридбаний маєток до Скальського замку. Маємо відповідну грамоту короля Сигізмунда І, дану в Кракові і датовану 12 травня 1530 року [25].

Герб Лянцкоронських - Задора [26].

*   *   *

З 1530-их років маємо вже велику кількість податкових реєстрів, тому є потреба описати внутрішній  устрій села та власне самі податки. Отже, на чолі сільської громади в подільських селах стояв т.з. ватаман (або по-іншому отаман). Він виконував функції посередника між громадою села та власником, відповідав за збір податків та судив у некарних справах. На Поділлі тоді всі землі не були поміряні на лани, люди брали ґрунт і обробляли хто скільки міг. Повною одиницею господарювання було дворище – було це декілька житлових будівель, в котрих мешкали, зазвичай, родичі, до дворища входили також поля, сіножаті та частина лісу. Тобто це така собі селянська спілка. Подільські збирачі податків називали такі дворища чомусь «плугами». В дворищах іноді виділяли окремі двори. На чолі дворища виступає один селянин, якого в джерелах називають осілим, або тягловим. Крім таких селян, що мали свої поля, були такі що мали лише наділ біля хати, таких називали городниками. А ті, хто не мав навіть власної хати, і жили в своїх багатших односельчан називали халупниками. Із сільськогосподарських культур сіяли найбільше жита – ним же давали данину. Крім того сіяли пшеницю, просо, овес, гречку. Вирощували волів, їх в якості данини давали кожного четвертого року – т.з. поволовщина. Також свиней і овець, курей – їх також здавали. Селяни часто тримали великі пасіки, мід також здавали. Платили також грошовий податок – чинш, зазвичай 1 злотий. 

*  *  *

Після того як село Ярослав стало частиною Скальського староства, стало воно відігравати важливу роль в постачанні продовольства до Скальського замку, та і взагалі у функціонуванні оборони краю. Староста Лянцкоронський вже невдовзі зайнявся заселенням села і в реєстрі за 1535 рік знаходимо запис, що село «Ярослав (засноване) на сирому корені» [27]. Отже відбувалося відновлення села. Звідки переселялися сюди люди важко сказати. Вже в 1542 р. з села було взято податок від 1,5 дворища, платив з села Томко, ватаман [28]. Платилося тоді 6 грошів від кожного дворища. В 1553 році той же Томко, ватаман, платив податку з села від тих же 1,5 дворища [29]. Роком раніше маємо реєстр, де брався податок від дворів, тоді в Ярославі було 6 дворів [30]. Тому можемо співставити дворище і двір, - виходить що на одне дворище припадало 4 двори. В наступне десятиліття відбувся справжній демографічний вибух, бо реєстр 1563 року фіксує в селі вже 6 дворищ, і крім того оподатковано 5 городників [31]. Платив податок від села все той же ватаман Томко, а засвідчив сплату податку писар Скальського замку  - Станіслав.

В реєстрі 1565 року вказано, що податку сплачено від 4 дворищ та трьох городників, платив якийсь Островський, товариш скальського старости [32]. Крім того цей же реєстр вперше фіксує новий населений пункт – Жабинці. В документі так написано: «висілок села Ярослав, або по-іншому Жабинці, в триманні пана Домбровського» [33]. Сплачено було від 2 дворищ. Виглядає так, що це якраз ті два дворища, яких не вистачає в Ярославі,  можна стверджувати, що перші мешканці Жабинець були переселенцями з Ярослава. Чому вони переселилися не можна сказати через брак джерел.

*  *  *

Впродовж 1537-1566 рр. скальським старостою був племінник Станіслава Лянцкоронського – Геронім Лянцкоронський. Він, на відміну від свого дядька, не зробив собі урядницькї кар’єри, а все життя був ротмістром кінної корогви, служив в обороні прикордоння Польського королівства. Мало відомо про його адміністрування скальським староством, крім того хіба, що мав якийсь конфлікт із скальськими міщанами, - заставляв їх, очевидно, працювати на замок. Міщани ж користувались самоврядуванням на магдебурзькому праві, тому жалілись про несправедливості, які чинить староста, самому королю [34]. Також, як і його дядько, викупляв у дрібних шляхтичів, що жили в околицях Скали їхні маєтки. В 1558-59 рр. в Борзяківських він викупив декілька дворищ в селі Бурдяківці [35]. Після смерті Героніма скальське староство, а відтак і село Ярослав, перейшло в руки його старшому сину Станіславу. Цей спромігся зробити собі хорошу кар’єру, в 1589 р. отримав уряд галицького каштеляна. Крім того був добрим воїном, відзначився у війнах 1572 та 1577 рр.

На початок старостування Станіслава Лянцкоронського припадає перша люстрація королівських маєтків 1570 року [36]. З тієї люстрації довідуємося, що в селі було 20 дворів, господарів котрих названо «осілими селянами», з яких грошового податку зібрано по 40 грошів, - тобто це більше, ніж один злотий (30 грошів), і лише один господар дав  один злотий. Крім того усі селяни давали натуральний податок: овес – по 6 третинників з кожного, по 6 курей, по 20 яєць. Кожну двадцяту вівцю та свиню, поволовщини дісталося 20 штук. Також давали десятину медову, котру давали вуликами (пнями). І останнє, що зафіксовано в люстрації – це одного вільного селянина, який нічого не платив і не давав. Але як закінчиться свобода в 1573 р., то буде платити як і усі. Отже бачимо, що в селі він живе зовсім недавно, що свідчить про певні міграційні процеси на цих теренах.

Вже через декілька років в житті села Ярослав сталися радикальні зміни. В  реєстрі 1578 р. зафіксовано, що із села не взяли податку [37]. Подальші реєстри дають змогу твердити, що село запустіло. Таке падіння села можна пов’язати з нападом татар в 1578 році [38], в Кам’янецькій хроніці так описано той напад:

«…на великий піст налетіли татари і багато шкоди завдали краю, і без ліку людей забрали в полон, і багато прикордонних міст і сіл спалили й пограбували, надто багато чоловіків, жінок та дітей вирізали, о сталося це в зимові холоди іі лежав глибокий сніг, тож не могли втекти і врятуватися…» [39].

Ще одним підтвердженням, що був напад татар на наш край тоді є податковий реєстр, який був складений наступного, 1579-го, року. Стосовно Скали там вказано, що «з дворищ не взяли податку через понищення татарами» [40]. В цьому ж реєстрі вперше вжито форму «Ярославка», і також, очевидно, спутано села Ярослав і Жабинці, бо написали: «Ярославка або Жабинці» [41]. В реєстрі 1583 р. – в селі зафіксовано лише 2 дворища, також оподатковано одного халупника, тоді ж також вжита форма «Ярославка» [42].

Староста Лянцкоронський помер десь в липні 1592 року [43]. В нього залишились малолітні діти, тому Скальське староство перейшло, до швагра - Миколая Гербурта, руського воєводи. Відповідна грамота короля про дарування Скальського староства Миколаю дана в Кракові, 26 липня 1592 року. В грамоті детально перелічені всі населені пункти, які надавалися Гербурту: замок та містечко Скала та Колодрібка, села Глибочок, Голенищів, Цигани, Ланівці, Жилинці, Синьків, Загуківці (Гуків), Зозулинці, Ярослав та Вишнівець. А малолітнім дітям покійного Лянцкоронського залишались села Летава, Свелівці та П’ятничани [44]. В цьому ж році, 20 грудня Миколай Гербурт домігся в короля, щоби Скальське староство по його смерті перейшло до його сина Яна. У відповідній грамоті також аналогічний перелік населених пунктів [45]. Однак не все так було просто. Нещодавно вдалося віднайти документ, який показує наскільки непростими були майнові стосунки. Отже, замість того щоб передати все Скальське староство як прописано в королівській грамоті, брат покійного старости - Миколай Лянцкоронський на листопадовій сесії кам’янецького земського суду, таємно від короля, і всупереч його волі очевидно, передає село Ярослав в оренду Ґаспарові Матчинському [46]. Цей дрібний шляхтич займав уряд кам’янецького войського, про його діяльність мало відомо. Знаємо, що 1628 року він тримав королівське село Летаву, котре йому передав згаданий Миколай Лянцкоронський [47]. Помер Матчинський в 1633 році [48]. Цікаво що в час проведення чергової люстрації королівських маєтків в 1615 р. не зафіксовано ні села Ярослав (або Ярославки), ні села Жабинці. А вже люстрація 1629 р. фіксує село Ярославку в складі Скальського староства, напевно Матчинський передав його Гербуртам перед цим.  З цього ж року відомий подимний реєстр, в якому знову спутано назви Ярославка і Жабинці, тому не зовсім зрозуміло про яке саме село йде мова. Але було в тому селі 35 димів [49].

Крім того село Ярославка зафіксоване в грамоті 17 травня 1620 р., котрою король дозволяє Яну Гербурту відступити Скальське староство своєму сину [50]. А  в грамоті короля Владислава IV, котрою він надає Скальське староство Станіславу Лянцкоронському та його дружині Анні, за 8 лютого 1641 р., згадується село Ярославка і Жабинці [51].

Герб Гербуртів – «Гербурт» [52].

Ми ж повертаймося до нашого села Ярославки. В середині 17 століття в Речі Посполитій відбулося серйозне повстання, яке значно підточило могутність цієї держави. Йдеться, звісно ж, про козацько-селянське повстання Хмельницького 1648 р. З цього часу нам відомо вкрай мало про життя краю. Поодинокі реєстри малюють нам зовсім не веселу картину. В реєстрі 1650 р. село Ярослав чи Ярославка взагалі не згадується. В подимному реєстрі 1661 р. вказано, що «шляхетний Ян Венгриновський, адміністратор маєтку Ягільниця, присягнув на те, що села Ярославка та Летава є спутошенинми» [53]. Ягільниця – було дідичним містечком Героніма Лянцкоронського, тодішнього скальського старости. Люстрація королівських маєтків 1665 р. засвідчує про спустошення Ярославки і Жабинець:

«Село Жабинці

В тому селі немає жодного підданого кільканадцять років, на що тілесно присягав перед зображенням святого хреста скальський бурмістр Михайло. Немає там ні млина, ні ставка…

Село Ярославка

В тому селі немає підданих і повністю спустошене кільканадцять років…» [54]

В 1672 р. в почалась нова війна, цього разу Речі Посполитої проти Османської імперії. Після  втрати Кам’янця та підписання ганебного Бучацького миру, за котрим Корона втрачала Подільське воєводство, вся шляхта емігрувала звідси в інші воєводства. В 1678-79 рр. ця шляхта добивалася виплати їм компенсацій за втрачені маєтки. То ж тодішній скальський Геронім Лянцкоронський, отримав відшкодування за село Ярославку. Для того щоб визначити розмір компенсацій судді використовували подимний реєстр 1629 р., як ми вже згадували, тоді в селі було 35 димів [55].

Деякі документи періоду османської окупації Поділля дозволяють стверджувати, що в той час (1672-1699 рр.) село Ярославка та Жабинці, як і десятки інших в околицях Скали були запустілими [56].

  

 Примітки:

1. Додаток 1.

2. Михайловський В.  Еластична спільнота. Подільська шляхта в другій половині XIV - 70-х роках XVI ст. – К.: Темпора, 2012.  –  с.93

3. Львівська національна наукова бібліотека ім.В. Стефаника (далі -  ЛННБ ім.В,Стефаника). – Відділ рукописів. – ф.91. – спр.52. – арк.209 зв.

4. Archiwum Glowne Akt Dawnych (далі - AGAD). – Metryka Koronna (далі - MK). – Sygn.165.  – f.72v-73.

5.  ЛННБ ім.В. Стефаника. – Відділ рукописів. – ф.91. – спр.52. – арк.357 зв.

6. Sumariusz Metryki Koronnej. Księga MK 189 z Archiwum Głуwnego Akt Dawnych / Oprac. Janusz S. Dąbrowski. – №470/4435

7. Akta grodzkie i ziemskie (далі - AGZ). – T. XII. – Lwow, 1887. – №3546. – s.344-345: “Gener. Hriczko Kyerdey de Orinyno Sbdfr. Camenec. gener. Iohanni Colo de Daleyow Succamer. Halic. villas Zelona, Syekyerzincze cum attinenciis, aliis Sekyerincze et terestriis Syekyerzincze, Oleszkowcze, Charowcze, Iaroslaw et Ruda in distr Skalensi et terris Podolie sitis perpetuis temporibus, et satisfaccionem pro eis totalem fassus est, resignavit. Memoriale”

8. https://uk.wikipedia.org/wiki/Кердеї  

9. Pulaski K. Rod Kierdejow podolskich: monografia historyczno-genealogiczna // Ejusdem. Szkice i poszukiwania historyczne. – Seria trzecia. – Krakow, 1906. – s.180-181.

10. AGZ. – T. XII. – Lwow, 1887. – № №CXV. – s.217-218.

11. Ibidem. – № CXV. – s.476.

12. Додаток 2.

13. Matricularum Regni Poloniae summaria (далі - MRPS). – Pars.I. – №1733.

14. MRPS. – Pars.II. –  №1268.

15. Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2003. – т. 5, с. 68 – 83.

16. Дзира І. Татарсько-турецькі напади на Україну XIII-XVI ст. за хроніками Бєльського та Стрийковського // Український історико-географічний збірник. – Вип. Перший. – К.: Наукова думка, 1971. – с.93-94

17. MRPS. – Раrs.IV. – №984.

18. Ibidem, №11573.

19. Ibidem,  №2464.

20. Додаток 3.

21. Додаток 4.

22.Boniecki A. Herbarz Polski. – T.13. – s.334.

23. MRPS. – Pars.IV. – №11584.

24. Ibidem, №3611.

25. Додаток 5.

26. https://uk.wikipedia.org/wiki/Задора_(герб) 

27. Додаток 6.

28. AGAD. – ASK. – dz.I. – Sygn.45. – f.95v.

29.Ibidem, f.178

30.Ibidem, f.169

31.Ibidem, f. 239 зв.

32. Jabłonowski A. Zródła dziejowe. – Warszawa, 1889. – T. 19: Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. T. 8. Ziemie ruskie. Wołyń i Podole. – s.185.

33. Ibidem, s.184.

34. MRPS. – Pars.IV. – №22100.

35. Białkowski L. Podole w XVI wieku. - Warzsawa, 1920. – s.134-135.

36.  Додаток 8.

37. Jabłonowski A. Zródła dziejowe. – Warszawa, 1889. – T. 19: Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. T. 8. Ziemie ruskie. Wołyń i Podole. – s.262.

38. Дзира І. Татарсько-турецькі напади на Україну XIII-XVI ст. за хроніками Бєльського та Стрийковського // Український історико-географічний збірник. – Вип. Перший. – К.: Наукова думка, 1971. – с.100.

39. Кам’янецька хроніка (уривки) / переклад і коментарі О.І. Божка.

40. AGAD. – ASK. –  dz.IV. – Sygn. 40. –  f.10.

41. Ibidem, f.10 v.

42.  Ibidem.

43. Boniecki A. Herbarz Polski. – T.13. – s.336.

44. Sumariusz Metryki Koronnej. Seria Nowa. Tom VI, Księga wpisów podkanclerzego Jana Tarnowskiego MK 137 z Archiwum Głównego Akt Dawnych w Warszawie 1592, oprac. K. Chłapowski, Warszawa 2012. – №285.

45. Ibidem, №545

46. ЛННБ ім.В.Стефаника. – Відділ рукописів. – ф.91. – спр.52. – арк.38 зв.

47. AGAD. – MK. – Sygn.178. – f.47v-48;

48. Niesiecki K. Herbarz Polski, wyd. J.N. Bobrowicz, Lipsk 1839-1845. T. 6. – с.356.

49. Крикун М. Документи комісарського суду Подільського воєводства 1678-1679 років. – Львів,2015. – с.147

50. AGAD. – MK. – Sygn.164. – f.13-14

51. Summariusz Metryki Koronnej, ksiega MK 168. – №344/3501

52. https://uk.wikipedia.org/wiki/Гербурт_(герб)

53. Архивъ Юго-Западной Россіи, издаваемый Временной комиссией для разбора древних актов, высочайше учрежденной при Киевском военном, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. - Киев : Унив. тип. (И. И. Завадского), Ч. 7, т. 2 : Акты о заселении Юго-Западной России [от второй половины XV в. до Люблинской унии (1569 г.)].  – 1890.  –  с.520.

54. AGAD. – MK, Lustracje. – Dz. XVIII. – Sygn.74. – s.285.

55. Крикун М. Документи комісарського суду Подільського воєводства 1678-1679 років. – Львів,2015. – с.147, 264

56. Літкевич В. Історія села П’ятничани.  –  Київ, 2011.  –  с.43.

Додатки:

 

№1

1469 р. Запис в книзі ревізій на володіння маєтками в Подільському воєводстві про те, що Каленик Харенич пред’явив грамоту на володіння селом Старий Ярослав.

Оригінал: AGAD. – MK, Lustracje. – Dz.XVIII. – Sygn 51. – s.77;

Публікація: Jabłonowski A. Źródła dziejowe. T. 18, cz. 1. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. T. 7, cz. 1. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. – Warszawa, 1902. – s.53.

 

Item quidam Kalenyk Charenycz produxit literam ruthenicam cum sigillo Mtis super villam Stary Jaroslaw in Scalensi; servire tenetur cum una hasta et duobus sagittariis et tenetur risidere ibidem.

 

 

 

№2

1493 р. Запис в подимному реєстрі Подільського воєводства про сплату податку від села Ярослав.

Оригінал: AGAD. – ASK. – Dz.I. – Sygn.45. – f.4;

Публікація: Архивъ Юго-Западной Россіи. – Ч.8. Т.2. – К, 1894. – с.341.

 

"Jarosław  de  tribus  solvit"

 

 

№3

1526 р. Уроджена Маргарета Кірдеївна, вдова по Станіславові Шепінському, продає вельможному підчашієві Сандомирському та генеральному старості Подільському Станіславові Лянцкоронському, село Ярослав, що знаходиться на річці Збруч, біля Скали, за 100 флоренів.

Копія: AGAD. – AZ. – Sygn.32. – s.947-948;

Заголовок: Villa Jaroslaw in fluvio Sbrucz prope Skala;

      Venditio per generosam Margaretam Kerdeiowna, relictam olim generosi Stanislai Schepinski, reformationis suae per presentum maritum factae 100 florenorum in [. . .] in villa suprascripta tunc deserta magnifico Stanislao Lanczkorunski de Brzezie pincernae Sandomiriensis et capitaneus Camenecensis terraeque Podoliae generale, prout ea reformation sibi in alii magnifici Jacobi Buczaczki pertunc capitanei Camenecensi et in actis terrestribus camenecensibus ipsi per maritum inscripta fuerat.

     Recognita coram actis castrensibus Camenecensibus tempore capitaneatus magnifici olim Stanislai Lanczkoronski de Brzezie, palatine Sandomiriensi et capitanei Camenecensi terraeque Podoliae generalis. Feria tercio ante Purificationis 1526.

   Presentibus generosis Joannes Srocziczki de Sroczicze, tenutaris in Knyehynyn, protunc vicecapitaneo Joannus Villconesti heredis de Czemerowcze, vexilifferum Andrea Czermierenski de Czermna in Pangowcze tenutaris, Joannus Aron Dambrowski de Dambrowa, tenutaris in Moloscha, Stanislao Domanikowski de Demanicow, tenutaris in Bahawicza, Joannis Hanczek, tenutaris in Czwikleiowcze, Matthia Radeczki de Henkow Terdecz, Joannus Olesczkowski sub extracto edito Nocolao Isrziczki, succamerario et capitaneo Camenecensi, terraaeque Podoliae generale. Sigillum […]

 

 

№4

1529 р., Кам’янець. Шляхетний Сигізмунд Кірдей з Оринина та дідич на Зукові продає вельможному Станіславові Лянцкоронському з Бжезя, чашникові Сандомирському та генеральному Кам’янецькому старості, село Ярослав за 200 польських флоренів. В Кам’янці, 1529 року

Копія: AGAD. – AZ. – Sygn.32. – s.951-952;

Заголовок: Villa Jaroslaw;

    Venditio villae suprascripta per nobilem Sigismundi Kerdei de Orynin haeredem in Zukow magnifico Stanislao Lanczkorunski de Brzezie, pincernae Sandomiriensi et capitaneo Camenecensi generali, per 200 florenorum Polonicalium cum admisione possessionis et emationis sub damnis frequentibus. Recognita coram Victorino de Podphilipie, judice, et Matthia Radeczki de Krukow Ratecz, subiudice terrestribus.

    In Kamenecz, f.5 post Vitalis 1529.

    Presentibus magnificus [...] Joanne Thworowski de Thworow, castellanus Camenecensis, dominus in Buczacz et [...], Joannus Srocziczki, vicecapitaneus, tenutaris in Knyehynyn, Andrea Czermienski, tenutaris in Paniowcze, Miczaele Pyaseczki de Pyaseczna, Jacobo de Podphilippie, Demetro alias Dziethczieczki de Borsczow, tenutaris in Nahorzani, Stanislao Dambrowski, tenutaris in Bahavicze. Sub extractum de datum in Camenec, feria sexta die Egudii, 1536. [. . .]

 

 

№5

Краків, 12 травня 1530 року.

Король Сигізмунд І Старий дозволяє приєднати дідичні села Станіслава Лянцкоронського - Ярослав та Колодрібка до Скальського замку.

Копія: AGAD. – MK. – Sygn.45. – s.253-255;

Регеста: MRPS. – p.IV. – №15782;

Заголовок копіїста: Donatio villarum Jaroslaw et Colodrobka, maiestati regie, per magnificum Stanislaus Lanczkorunski, palatinum Podolie.

 In nomine Domini, amen, ad perpetuam rei memoriam; nos, Sigismundus, Dei gracia rex Polonie, magnus dux Lithwanie, necnon terrarum Cracovie, Sandomirie, Siradie, Lancicie, Cuiavie, Russie, [. . .] Prussie ac Masovie dominus et heres. Significamus etc., quomodo magnificus Stanislaus Lanczkorunsky de Brzezie, palatinus Podolie et capitaneus Camenecensis, tenutariusque Scalensis et heres villarum suarum Jaroslaw et Colodrobka, coram nostra Maiestate Regia, personaliter constitutes non compulsus neque coactus sed nec aliquot denio errore seductus sanus mente et corpore racionis existens maturaque deliberacione et consilio suis prehabitis memoratas villas suas hereditarias Jaroslaw et Colodropka castro nostro et oppido Skala adiacent per eiusdem Stanislaum in punciarum possesso et ad vitam eius cum favore nostro Regio possidendo cum omni iure et proprietate prout prefate due ville et quelibet earum seorsum in suis metis ac limitibus sunt distincte ac limitate nihil juris dominii et proprietatis pro se successoribusque suis legittimis in villis prefatis penitus reservando, sacratissime nostre Regie maiestati et successoribus nostris Polonie Regibus pro tempore presentibus dedit, donavit, inscripsit et resignavit, datque, donat, inscribit et resignat; perpetuo et in evum easdem villas utrasque ad castrum nostrorum Skala et ad fiscum nostrum adiugendo et incorporando dans et concedens dictus Stanislaus Lanczkorunsky nostre Maiestati villarum prescriptarum Jaroslaw et Colodropka; realem et actualem intromissionem possessionem ex tunc prout ex nunc et econtra per nos et successors nostros hereditary acceptandam et per Maiestatem nostrum successoresque nostros Reges Polonie pro tempore existentes simul cum castro et oppido bonisque nostris prefatis Skalensibus duratura temporibus perpetuis tenore presencium mediante; quia vero bona prefata Omnia Skalensia sibi Stanislao Lanczkorunsky ad extrema  vite sue tempora de gracia nostra speciale iamdudum  inscripsum ita volumus et in presenciarum ut eisdem omnibus bonis nostris Skalensibus villas prefatas Jaroslaw et Colodropka nostras iam factas ad presents Regales ac fiscum nostrum Regium possidendas dictus Stanislauw toto tempore vite sue fieret possessurus juxta vim et contmenciam inscripcius vitalis super bona Skalencia prefata a nobis dudum assecnte lacium ob loquentis post cuiusquidem Stanislai mortem ville prefate Jaroslaw et Colodropka nobis ad presens donate unacum bonis nostris omnibus Skalensibus ad nos et successors nostros fiscumque nostrorum Regium devolventur pleno jure juribus nostris Regalibus per Omnia salvis remanendum summis tamen principalibus obligata foriis pecunniariis sibi Stanislao in super castro, oppido, advocatiaque ac villis aliis nostris quibuscumque [c . . .] ac divisim obligatorieque per eum hactemus possessis et per ipsum in easdem bonis cum favore nostro Regio habitis dumtaxat exceptum. In cuius rei testimonium etc. Datum Cracivie, feria quinta post festum Natalis s.Stanislai in maiio, anno Domini MDXXX; regni nostri XX quarto, presentibus ibidem . . . (список свідків)

 

 

№6

1535 р. Запис в поборовому реєстрі про те, що село Ярослав відновлене на «новому корені».

Оригінал: AGAD. – ASK. – Dz.I. – Sygn.45. – f.85.

 

Item Jaroslaw in noua radice

 

 

№7

Кам’янець, 14 листопада 1570 року.

Розписка Яна Длуського, слуги скальського старости Героніма Лянцкоронського, про сплачені податки з сіл скалецького староства.

Оригінал: AGAD. – ASK. – dz.I. – Sygn.45. – f.312.

 Ja, Jan Dluski, sluzebnik je[go] m[o]sczi pana starosti Skalskiego vyznawam them moiem pisaniem oddal urodzonemu panu Wawrzinczowi Milieskiemu sedzie grodzkiemu Kamienieczkiemu i poborczi KJMczi woiewodztwa Podolskiego, poboru KJM na sejmie przestim Warszawskiem uchwalone, ze wsi nizei opisany, do starostwa Skalskiego nalierzaczych them objczaie.

Naprzod z Kolodrupki plugow 11, po gr. 10, komornikow 3, per gr. 6, z hultaia 1, gr. 12, od rzemiesnika 1, gr. 2, od korczmy gr.24.

Z Sienkowa z plugow 11, od kola mlinskigo 1, gr.12, od komornikow 5 fl.1;

Zozulince z plugow 5, od komornikow 2, gr.12;

Hluboczek z plugow 12, od komornikiw 9;

Laianowce z plugow 8, od kol 3, od komornikow 5 fl.1, od palenia gorzalki gr.12, od rzemiesnikow 2, od [h]ultaia 1, gr.12;

Zylince z plugow 5, od komornikow 3 po gr.6;

Czygany z plugow 7, komornikow 5, fl.1;

Jaroslaw z plugow 6;

Zahukowie z pluga iednego;

Wisniowiecz z plugow 6, od kola mlinskiego gr.12;

Holienisczow z plugow 6. A dla swia decztwa temu pieczecz moie prziczisnale. Datum w Kamiemczu, 14 novembrum, an[no Domini] 1570.

[Locus sigilli]

 

 

№8

1570 р. Витяг з люстрації Поділського воєводства. Село Ярослав.

Оригінал: AGAD. – MK, Lustracje. – Dz.XVIII. – Sygn 46. – f.224;

Публікація: Жерела до історії України-Руси / під ред. М. Грушевського. – Том 7. – Львів, 1903. – с.190.

 

 

Jaroslaw wiesz

 

W they wszy iesth kmieczi ossiadlich 20, sz nich 19 daią czinszu per gr. 40, a dwudziesthi daiethilko flor.1, owssa po 6 trzecz. – bendzie ich 120, kaszdi per gr. 6, kur po 2 valoris gr. 1, iaiecz po 20, valoris gr. 1, tho wszithko computando facit 51. 20. 0.

Dziessieczini z baranow thego roku dostalo size 15, kaszdi per gr.15, yako i w inszich wsziach, facit 7. 15. 0.

Dwudziessiesczizni z wieprzow w przeslim roku dostalo szie 5 per marc. 1 kaszdi, facit 8. 0. 0.

 Dziessieczini psczelney pniow 18, kaszdi pien per gr. 20, facit 12. 0. 0.

Powolowsczizni thego roku sz nich vibrano, kthorey szie dosthalo wolow 20 per flor. 3, excusa tercia parte na rok facit 20. 0. 0.

Thamsze iesth szwibodni ieden – do trzech liath, elapsa libertate in anno 1573 rowno z inszemi placzicz bendą.

Summa flor. 99 gr. 5