Публікація: Матеріали до історії суспільно-политичних та економічних відносин Західньої України / упор.М.Грушевський // Записки НТШ. – том 63. - №ХІ.
Vladislai regis Poloniae donatio perpetua aduocatiae in civitate Camieniecz, tercium denarium de penis iudicialibus eidem aduocatiae annectando, necnon villae regiae Cormelicze in districtu Camenecensi sitae, prout suis metis et limitibus est limitata et distinctu, Georgio ciui lublinensi eiusque liberis concessa, quam quidem aduocatiam, tercium denarium de penis iudicialibus, ac villis huiusmodi idem Georgius cum eius utilitatibus, redditibus etc. tenebit, habebit, utifruetur et perpetuis temporibus possidebit, necnon vendet, commutabit, obligabit, alienabit de r. mtis tamen concessu et voluntate speciali. Ratione cuius donationis idem Georgius cum suis hereditatibus r. mti et serenissimis successoribus suae mtis ad expeditionem regiam quamlibet cum una hasta seruire tenebitur perpetue et in euum. Actum in Czirwonigrod feria quarta in vigilia s.Laurentii anno [Domini] 1402, per manus domini Nicolai de Curow archiepiscopi gnesnensis, ad relationem domini Gniewosii succamerarii crac.
* * *
Дарча грамота короля Владислава Ягайла на вічне володіння війтівством у місті Кам’янці, з приєднанням третини доходів від судових штрафів до цього війтівства, а також на королівське село Кормильче, розташоване в Кам’янецькому повіті, як воно визначене своїми межами та кордонами, надана Георгію, міщанину люблінському, та його нащадкам.
Це війтівство, третину доходів від судових штрафів, а також зазначене село Георгій буде утримувати, мати у володінні, користуватися ними та володіти ними у вічні часи, а також зможе продавати, обмінювати, закладати й відчужувати за особливим дозволом та волею його королівської милості.
На підставі цієї дарчої грамоти той же Георгій разом зі своїми нащадками зобов’язується довічно та назавжди служити його королівській милості та його найяснішим наступникам у кожному королівському військовому поході, виставляючи одного списника.
Вчинено в Червоногороді, у середу, напередодні свята святого Лаврентія, року Божого 1402, рукою пана Миколая з Курова, архієпископа гнезненського, за свідченням пана Гнєвоша, підскарбія краківського.
