неділю, 3 березня 2019 р.

Квит Адама Васильковського Янушу Тишкевичу про відшкодування збитків, заподіяних втечами селян Васильківського із сіл: Шидлівців, Стрілківців і Піщатинців Кам’янецького повіту до сіл Ясенова і Завалля Галицької землі Руського воєводства. 5 серпня 1645 року


Шляхетний Адам Васильковський, будучи тілесно здоровим, визнав, що він звільняє шляхетного Павла Росцеського від обов’язку визнання його правоти (як позивача) у вимозі повернення (підданих), оскільки він сам через згаданого шляхетного Росцеського перед Люблінським генеральним трибуналом у щойно минулу суботу після 5-ї неділі по П’ятидесятниці цього року ж року заявив квит на користь найяснішого і ясновельможного київського воєводи, житомирського старости Януша з Логойська Тишкевича. Доповнюючи свою заяву, він квитує від усього процесу у будь-якому його пункті чи ступені права вищезгаданого найяснішого і ясновельможного київського воєводу, а також шляхетного Олександра Чайковського (конкретно) щодо нижчевикладених судових спорів, а саме:

-         По-перше: квитує особисто найяснішого і ясновельможного київського воєводу у справі, що ухвалою Подільського воєводства була передана на виконання Кам’янецького гродського старостинського уряду зі стягненням штрафу 100 польських гривен за переховування кожного підданого у зв’язку з невидачею працьовитих Демка Стріли і Вонтона Вончонка, підданих із села Шидлівців, які у перний час, приїхавши разом зі своїми спільниками до маєтку Стрілківців, викотили власних підданих позивача, а саме працьовитих Бориса і Степана з села Стрілківців разом з жінками, дітьми, великою і дрібною худобою та усім хатнім скарбом, про що точився процес на Кам’янецькому гродському старостинському суді, а після його перебігу було проголошене покарання через публікацію баніції у цьому ж Кам’янецькому старостинському суді;
-         По-друге: квитує найяснішого і ясновельможного київського воєводу, а також вищезгаданого Олександра Чайковського, на той час  державця маєтку Ясенева, з розпочатої ним (позивачем) тоді справи, щодо працьовитих Адама Бабія з жонатим сином і Левка Бабія з села Стрілківців Кам’янецького повіту Подільського воєводства, власних дідичних підданих позивача, які разом з жінками, дітьми, великою і дрібною худобою й усім хатнім скарбом повтікали до маєтку села Ясенева і там осіли;
-         По-третє: (квитує їх ще) щодо невидачі і непредставлення на Галицький суд працьовитих Стеня Стрільця з двома жонатими синами, Сидора, Гриця, Федора, Сидора, стеньгового брата, Яремка, Степана і Василя з села Піщатинців Кам’янецького повіту Подільського воєводства, так само власних дідичних підданих позивача, які разом з жінками, дітьми, великою і дрібною худобою й усім хатнім скрбом повтікали до маєтку села Завалля.
-         Підтверджуючи, що на Люблінському гродському уряді йому (позивачу) вчинено достатньо стосовно вищевказаного для його задоволення і для завершення усього судового процесу, він квитує і чинить вільними від вищевказаного (згаданих осіб), ліквідуючи, і навічно скасовуючи усю справу разом з її процесом.

Адам Васильковський, рука власна

____________________________________________________________________________________
ЦДІАУК. – ф.38. – оп.1. – спр.22. – арк.360-363. Засвідчена копія, переклад з латини.
Опубл.: Селянський рух на Україні 1569-1647 рр. Збірник документів і матеріалів. – К., Наукова думка, 1993. - №32, с.322-323