Я народився 1862 року 6 червня в селі Залуччя Подільської губернії Кам'янецького повіту Орининської волості. Походжу з дворян. Мій дід був поміщиком[1]. Я пам'ятаю його досить чітко. Він писав вірші, оповідання, товаришував із селянами. До нього зверталися за різного роду допомогою, аж до медичної. Йшли від нього завжди веселішими, ніж приходили. Бабуся [2] була іншої вдачі і, наскільки можу судити зі спогадів, не любила селян, навіть зневажала їх, як і дідуся разом із ними, називаючи його мужиком, і пророкувала йому розорення. Дід разом зі мною відвідував старих селян, розмовляв із ними про їхні та свої справи. Мені ж розповідати про наші візити забороняв.
Мій батько за життя діда служив управителем у сусіднього поміщика. Брат мого батька був доцентом Київського університету, помер у молодих роках від туберкульозу. Батько не хотів учитися, закінчив лише 5 класів гімназії і потім покинув навчання, став господарювати в маєтку дідуся. Одружившись із бідною гувернанткою, накликав на себе немилість бабусі й пішов в управителі. Після смерті батьків він оселився в їхньому маєтку. Дісталося йому близько 50 сот десятин. Він був великим любителем ремесла, особливо лимарської справи та виготовлення валіз, продажем яких підняв свій бюджет.
Я рано навчився читати і здобув велику пристрасть до математики та фізики. Маючи слабке серце, я мало пустував і бігав, а цілими днями сидів над математикою та фізикою. Оскільки завдяки самоосвіті я робив великі успіхи, то до мене запрошували вчителів додому. В іншому я був наданий самому собі. Я слюсарював, столярував, робив іграшки сестрі, а собі — фізичні прилади. Батько, будучи любителем ремесла і бачачи в мені здібності, вирішив, що я маю бути ремісником, що мене нема чого віддавати до школи, тим більше, що я сам збагачувався науковою освітою.
Коли мені виповнилося 12 років, батько відвіз мене до бабусі (з материнського боку) в Краків і влаштував учнем до слюсаря Ґжиба. Проживши рік у бабусі, я страшенно затужив за Батьківщиною та рідним краєм. Від цієї туги сильно занедужав, і лікарі сказали, що мене необхідно повернути на батьківщину, інакше я скоро помру. Мене повернули в село, де я став займатися математикою, фізикою та ремеслами.
У 15 років я пішов із дому і влаштувався викладачем математики та малювання в приватний пансіон Лясковської в Кам'янці-Подільському. За роботу отримував куток, повне утримання і п'ять рублів платні на місяць. Незабаром я став репетирувати гімназистів з математики, заробляв у середньому близько 50 рублів на місяць. На ті часи це були великі гроші — вони давали можливість одягатися і купувати інструменти для виготовлення фізичних приладів.
Через рік я склав іспит і вступив на землемірно-таксаторські курси. Провчившись рік, я склав іспит до четвертого класу гімназії. Будучи гімназистом, я заробляв, репетируючи учнів з математики. Це дало мені можливість сильно розвинути мої заняття з фізики — у мене вийшла досить ґрунтовна майстерня-лабораторія.
Дійшовши до шостого класу, я за клопотанням педагогічної ради отримав дозвіл складати іспит на атестат зрілості. Іспит я склав і вступив до Одеського університету на фізико-математичний факультет. Курс університету закінчив у 1883 році.
У 1889 році я захистив дисертацію на науковий ступінь кандидата. Після захисту дисертації мені запропонували закордонне відрядження на два роки. Але цією пропозицією я не зміг скористатися через тяжку хворобу моєї дружини (я одружився на першому курсі з сестрою милосердя Одеської лікарні).
Після закінчення університету я прожив в Одесі шість років. Оскільки мене не затверджували на штатній посаді (через мою політичну благонадійність), то я скористався пропозицією вирушити до Чити для організації там ремісничого училища. Оскільки до цього часу мій батько абсолютно збіднів, то я взяв його з собою. Батько отримав місце десятника з будівельних робіт, так що утримання його та мачухи мені майже нічого не коштувало. Я був позбавлений «монаршої милості», оскільки у мене не всі документи були в наявності. У Читі я нажив ворога — губернатора області — за те, що у мене працювали політичні засланці.
Довелося виїхати до Ташкента на посаду викладача реального училища, де я працював усього сім місяців. Потім у 1900 році я отримав пропозицію організувати при ремісничому училищі імені цесаревича Миколи в Петербурзі механіко-оптичну та годинникову школу.
Мені вдалося дуже вдало організувати та обладнати школу за останнім словом тогочасної оптико-механічної індустрії. Школа перебувала у віданні Міністерства торгівлі та промисловості. З моменту революції вона перейшла до Наркомпросу і скоро була мною перетворена на Технічне училище, а потім на технікум підвищеного типу. На його основі виріс інститут точної механіки та оптики.
Н. Завадський 18/IV/1936 р.
* * *
Примітки автора блогу:
1. Бабусею Норберта Болеславовича Завадського була Анна Подфіліпська, народилася близько 1801 року, померла 23 лютого 1872 року, похована на Чорнокозинецькому католицькому кладовищі. Була донькою Адама Подфіліпського, шамбелана короля Станіславва Августа, та Антоніни з Пянецьких. Після поділу Речі Посполитої в кінці 18 століття, залишилися жити в Галичині, де на ґрунтах Залуччя, заснували нове село Вербівку. Мали ще сина Яна Непомуцена Оттона (нар.бл.1798 р.), який напевно помер в Залуччі не досягнувши повноліття. Таким чином Анна Подфіліпська була останньою дідичкою маєтку Залуччя після майже 400-літнього дідицтва фамілії Подфіліпських у Залуччі.
2. Дідусь Норберта - Францішек Завадський, народився близько 1785 року, помер - 5 січня 1875 року у віці 90 років і був похований на Чорнокозинецькому католицькому кладовищі. Зважаючи на різницю у віці, імовірно, Анна Подфіліпська була його другою дружиною. Францішек мав 6 дітей, сина Болеслава, - батька Норберта, та 5 доньок: Леопольдину, Аврелію, Антоніну та Михаліну.
Немає коментарів:
Дописати коментар