Свідчення мешканців села Летава про голод 1932-33 років

ШУТЯК Марія Василівна, 1918 року народження, с. Летава, Чемеровецький район.
Записала Матраєва Т., учениця 11 класу Летавського НВК, 16.11.2007 р.

Голод 1932-1933 рр. ми переживали важко. Мати та нас шестеро дітей: Іван, Стах, Костя, я та 

ще дві сестри. Мати працювала, але її праці не вистачало на велику сім’ю, тому ми, діти змушені були змалку працювати також . Дуже часто їжі не вистачало, і ми змушені були їсти лободу, варити траву, замерзлу картоплю. Коли з’являлися перші гриби, люди ходили збирати їх і їли сировими  багато людей отруїлися грибами. Взимку товкли в ступах горохлянку, пересівали і варили ковтанку. Часто мати міняла все,  що було дома на їжу та одяг. Не було що взути і ми ходили  босі , а взимку були одні валянки на всіх.

БІЛИЙ Олександр та БІЛА Анастасія, 1923 року народження, с. Летава, Чемеровецький район.
Записала Матраєва Т., учениця 11 класу Летавського НВК, 16.11.2007 р.

Весь цей час я перебувала у Летаві. Жити було досить важко, не було що їсти. Їли, в основному, кропиву, миші. А хто мав яку картоплину, то тому було легше, а якщо вдавалося здобути якийсь буряк, то кидали його в піч, пекли і так їли. Мати моя – Харкавлюк Варвара, ходила пішки до Кам’янця-Подільського, де міняла різні речі, а це в основному, був одяг, на будь-яку їжу. Жити було важко, сім’я була велика: батько, мати та нас п’ятеро дітей. Майже усю землю забирав колгосп. Чоловік Анастасії Максимівни згадує: моя сім’я теж була велика, окрім мене ще четверо братів. Через те, що не було що їсти, били собак, котів, коні і їли. Коні навіть ті що здохли, то їх крали в колгоспі і змушені були їсти, щоб не померти з голоду. Останню одежину міняли на їжу, а коли виходило заміняти на муку, то пекли з неї хліб і ще добавляли до нього дуже багато тирси, щоб на довше було. Через це люди дуже пухли і вмирали з голоду. До обіду, то ще люди могли ходити, а після обіду падали від того, що не було сили. Мені пощастило, що я пережив цю біду і залишився живим. 

МИХАЙЛЮК Анастасія, 1919 року народження, с. Летава, Чемеровецький район.
Записала Зубик Оксана, учениця 10 класу Летавського НВК, 13.11.2007 р.

У 1929 році було створено колгосп, люди не хотіли йти, але їх заставляли. Коли Чинник Сергій Корнилович не хотів йти в колгосп, то його вигнали зі своєї хати і замкнули її на колодку. У 1932 році, коли був голод, люди жили дуже погано. Для прожиття потрібна була корова, а годувати її не було чим. Збиралося дві-три жінки, сідали на віз і їхали в ліс згромаджувати листя. Набирали повні мішки і цим листям годували корову. А в кого знаходили зерно то забирали і жорна, щоб люди не мололи пшеницю. Щоб якось прожити люди працювали дуже важко: орали кіньми, мололи, сіяли, теребили кукурудзу. В день жінці треба було потеребити 60 снопів, щоб отримати нарахування за день. В той час померло багато людей, це такі як: Бойко Марія, Бойко Ксенія, Бойко Іван, Охрім Панас та багато інших. Крім того Сталін ще змушував платити податки, позику, подушне, бездітне, по 40 кг. м’яса, а в кого була корова, то ще і 40 літрів молока.

НІКОЛІН Андрій Іванович, 1911 року народження, с. Летава, Чемеровецький район.
Записала Матраєва Т., учениця 11 класу Летавського НВК, 16.11.2007 р.

Голод це найстрашніше, що може бути, але його приховували, тому що він був не через недостачу продуктів. Врожай 1932 р. був не менший ніж у попередні роки. Сталін прагнув прискорити будівництво фабрик та заводів, а для цього потрібні були кошти. З селян треба за всяку ціну вирвати останні запаси хліба і притиснути тих, хто опирався колективізації. З села вивозили зерно, навіть посівне. Забирали також зерно знайдене по хатах, не залишали ні зернини. Люди не маючи що їсти, пекли хліб із висівок, домішували траву, варили юшку з гнилих буряків, борщ із лободи, їли кульбабу. У селян зникали корови, коні, вівці, кури. У селах не було видно ні собак ні котів. Люди їли навіть ворони та горобці. Люди ходили як тіні, пухли з голоду.

РЕГЕЛЮК Горпина Мойсеївна, 1913 року народження, с. Летава, Чемеровецький район.
Записала Зубик Оксана, учениця 10 класу Летавського НВК, 13.11.2007 р.

Голод 1932-1933 рр. був важким, люди не мали що їсти, тому їли гнилу картоплю, яку збирали на весні, матину, лободу. Мати з батьком працювали у колгоспі, брат Іван та сестра Настя – померли.Я, як і більшість дітей, ходила у ланку. Коли дуже хотілося їсти, то ходили у поле збирати горох. А вночі аж до ранку мололи на жорнах, щоб ніхто не бачив. Присилали бригади, які забирали у людей хліб, заглядали до їхніх печей. Діти крали все що могли 

і навіть один в одного, ховали хліб та їжу в ліжко, в подушки. А ще були сусіди, Ілля та Харитина Кривохижі, які мали дев’ятеро дітей і вижили лише тому, що батько працював в колгоспі та розділяв їжу на кожен день. Сусідка Скрипник Ольга мала п’ятеро дітей і, що 

найбільше запам’яталося про них, так це те, як вони пекли картоплю, ділили її на декілька частин та ховали кожен під свою подушку на потім. 

ШУТЯК Ганна Григорівна, с. Летава, Чемеровецький район.
Записала Зубик Оксана, учениця 10 класу Летавського НВК, 13.11.2007 р.

Нас в батьків було двоє дітей. Голод пам’ятаю хоча була ще малою. Дуже хотілося їсти. Мій старший брат приносив з лісу черешні. Мати варила їх з молоком, бо ми мали корову. Так ми і вижили. Дуже було важко людям, яких обкладали податками: здавали все – м’ясо, птицю, овочі.

___________________________________

Джерело:

Книга Пам’яті про жертви Голодомору 1932-1933 років в Україні: Хмельницька область. 

Ч.1./Редкол.: Гавчук І.К. (співголова редкол.), Гладуняк І.В. (співголова редкол.), 

Слободянюк П.Я. (наук. ред.), Осадча Г.Г. (відп. ред.)  та ін.  – Хмельницький, 2008. 

– с.660-661