КОСТРОВА Надія Василівна, 1918 року народження, с. Жабинці, Чемеровецький район.
Записав Соколовський В.С., вчитель Жабинецького НВО, 23.10.2007 р.
Крім батька і матері у сім’ї нас було три доньки. Марія з 1931 року і Люба з 1925 року. Щоб вижити у 1933 році ми ходили після уроків у колгосп допомагати мамі сапати, бо там давали тирбу з молотих качанів і лободи. Тим, хто працював інколи видавали у колгоспі по 3 кілограми качанів кукурудзи додому. У голод 33-го мій батько помер. Помер у цей рік з голоду і мій сусід Бабич Герасим.
ГАЩУК Петро Микитович, 1913 року народження, с. Жабинці, Чемеровецький район.
Записав Соколовський В.С., вчитель Жабинецького НВО, 23.10.2007 р.
Я був у сім’ї найстаршим. У матері і батька коваля нас було шестеро дітей. Голод 1932-1933 років я пам’ятаю добре. У селі в 1930 році пройшла масова колективізація. Коні, які віддали люди до колгоспу в 1931 році нагодували мерзлими буряками, внаслідок чого значна частина їх загинула. Через це поля не були так як слід оброблені. Крім того, 1932 і 1933 роки були неврожайні через складні погодні умови. Для посіву і для хлібоздачі в 32-33 роках у людей забирали все до зернини. Люди, хто міг, змушені були йти працювати в колгосп, бо там давали на день півфунта (200 грамів) печеного хліба. Хто не міг вийти на роботу помирали з голоду. За моїми підрахунками у селі за ці два страшні роки померло близько ста людей. Наш батько у 33 році працював на будівництві колгоспного зерносховища. Там їм давали тирбу кукурудзяну на обід. Сестра Надя, з 1924 року, сиділа біля батька і чекала, коли йому дадуть його пайку, приносила її додому і мати розбавивши її молоком, готувала таку страву. Так, що нас врятувала корова. Крім того, мама інколи ходили до лісу і назбиравши грибів потім носили їх у Малу Зелену, де вимінювали їх на щось їстівне. Ще до грибів, то траплялись такі випадки, коли люди наївшись їх гарячими на деякий час зазнавали розладу психіки. Доки мама варили квасолю, яку вдалось заховати так, що її не відібрали активісти. Батькам вдалося нас усіх таким чином врятувати.
ПОДУЩАК Катерина Яківна, 1924 року народження, с. Жабинці, Чемеровецький район.
Записав Соколовський В.С., вчитель Жабинецького НВО, 23.19.2007 р.
У сім’ї крім мене були сестра і два брати. У голод 1932 року батько помер. Ми вижили завдяки тому, що у нас була корова. Варили кашу з лободи забілювали її молоком і так їли. Молоко ще треба було здавати до колгоспу. Запам’яталось як у Різдвяні свята 33 року активіст Антків Дементій застав маму, коли та на жорнах молола зерно. Ті жорна він побив. Мама сказали йому: «Нехай твої кістки розлетяться так, як ці куски із жорен». Його і вбили на війні з німцями. Після цього мама мусили товкти зерно в стакані (частині артилерійського снаряду часів першої світової війни), щоб приготувати нам святкову вечерю.
РОЗДОБУДЬКО Зіна Василівна, 1927 року народження, с. Жабинці, Чемеровецький район.
Записала Чоп’як Т., учениця 9 класу Жабинецького НВО, 25.10.2007 р.
Нас було три сестри і брат. У 33 ходили у Збриж жебрати. Інколи те, що випрошували у людей додому принести не вдавалось, бо старші діти відбирали. Запам’яталась страва, яку мати готувала із картопляної лушпи - розстеливши її на дечці пекла у печі. Тато у голод був на Донбасі, потім приїхав до нас.
РОМАНЮК Зінаїда Андріївна, 1925 року народження, с. Мар’янівка, Чемеровецький район.
Записала Чоп’як Т., учениця 9 класу Жабинецького НВО, 25.10.2007 р.
Люди ходили по полях і шукали гнилі бараболинки, квасолю, яка залишалась десь на полі. Хто найде хоч одну бараболину, то радіє тому, що мама чи бабуся буде мати з чого зварити юшечку, щоб було чим втамувати голод. Бувало і таке, що люди билися за ту одну бараболину. Було таке, що люди крали одні в одних. Мій тато помер в 1933 році, він не витримав голоду. Нас п’ятеро залишилось на руки матері. Люди жили з надією, що прийдуть кращі роки. Та ніхто не знав, що його чекає завтра. Люди не мали у що одягнутися. Як сьогодні я пам’ятаю той запах кукурудзяного хліба, капусняку з гнилої капусти, засипаною кукурудзяною мукою. Скажу одне голодомор це чорна пляма, яку ніколи ніхто не забуде.. І не дай Боже, щоб ця біда повернулась.
_____________________________
Джерело:Книга Пам’яті про жертви Голодомору 1932-1933 років в Україні: Хмельницька область.
Ч.1./Редкол.: Гавчук І.К. (співголова редкол.), Гладуняк І.В. (співголова редкол.),
Слободянюк П.Я. (наук. ред.), Осадча Г.Г. (відп. ред.) та ін. – Хмельницький, 2008.
– с.656-657
