ШМОРГУН Дем’ян Іванович, с. Пукляки, Чемеровецький район.
Записав Козак М., учень 6 класу.
Записав Козак М., учень 6 класу.
Я добре пам’ятаю голодні роки 1932-1933рр. Мені було тоді 11 років. Я навчався в Пукляківській школі у 3 класі. Наш батько був ковалем. Він не хотів іти в колгосп і змушений був залишити село, навіть не повідомивши про свій від’їзд. Якщо б був не поїхав, то був би заарештований і висланий до Сибіру. Залишившись без батька, а нас дітей було четверо в сім’ї, ми голодували. Їли лободу, все що можна було з’їсти. Нашу сім’ю від смерті врятувала корова. В домі було молоко, а вже до молока добавляли те, що було в домі. Велике лихо чинили місцеві активісти села. Вони виганяли заможних односельців з хати і відбирали їхнє майно, поділивши його між собою. Відбирали все, що змогли знайти, витрясали навіть варену квасолю з глечиків. Загони активістів називалися “комнезамами”. В їх руках були залізні палиці, якими вони намагалися проштрикнути скрізь і все, щоб знайти і забрати з двору господаря. Від таких вчинків люди пухли з голоду. Тих, хто був у колгоспі, підгодовували тирбою. Важкий час був, не всі пережили ці важкі часи.
ГУРСЬКА Ганна Йосипівна, 1925 року народження, с. Пукляки, Чемеровецький район.
Записала Савіцька Ю.О., учениця 8 класу
Мені в 1932 році було 10 років. Я все згадую ті тяжкі часи з великим смутком.Зерна мало хто мав в домі. А якщо в когось і було трошки, то він його дуже беріг, бо все відбиралось активістами. Тількино з’являлись перші листочки кропиви або лободи - їх зривали і з’їдали. З крохмалю гнилої картоплі випікали палянички. З стовбура кукурудзи робили муку і перемішували з частинкою справжньої муки, випікаючи з цієї суміші хліб. За крадіжку з колгоспу людей важко карали. Їли рибу, шкальки, равлики, лободу. Якщо хтось мав корову чи інших тварин, їх забирали на ніч до хати, щоб не вкрали інші люди, яким хотілось дуже їсти. Розуміючи, що їжі недостатньо для всіх членів родини, що всім не вижити, щоб спасти дітей, намагалися нагодувати їх, обділяючи себе.
БРУНЬКО Антоніна Йосипівна, с. Пукляки, Чемеровецький район.
Записав Твердохліб О.В., учень 7 класу.
Мені було 7 років, коли почався Голодомор 1932-1933 рр. Пам’ятаю, коли до хати прийшло троє чоловіків з застави і кажуть до батька: “Давай усю картоплю і хліб”.Батько не погодився. На другий день його викликали на заставу. По дорозі, не довівши до застави, його застрелили. Залишилося нас, дітей, шестеро на маминих руках. Коли тата вбили, до хати прийшли активісти і почали обшук. Незважаючи на те, що всі діти були малолітніми від 1 до 11 років, активісти забрали все, що можна було з’їсти, не залишивши нічого, навіть крихти, якими харчували курей. Забрали навіть речі, які можна було поміняти за пригорщу хліба. Жорстоко карали односельців, які в пошуках їжі намагалися проникнути на поля, навіть, після збирання врожаю, їх засуджували і висилали із села навіть за декілька знайдених у них колосків. Не всі змогли пережити ті важкі часи.
ЖИШКЕВИЧ Михайл Харитонович, с. Пукляки, Чемеровецький район.
Записав Райський В.В., учень 8 класу.
Складним періодом історії села були роки колективізації. В період якої було посильно обладна-
но одноосібні господаства в колективне, а небажаючих об’єднуватися було виселено, відібравши при цьому їхнє майно. Безвинних людей влада обзивала “куркулями”, позбавила всього чого вони нажили важкою власною працею, тільки через те, що хотіли працювати самостійно. Щоб пришвидшити колективізацію влада використовувала не тільки каральні методи до селян, але й стимулюючі. Таким важелем примусу стало оподаткування. Було вирішено головний тягар податків перенести на плечі одноосібників, які не хотіли вступати в колгосп, з одночасним наданням пільг в оподаткуванні колгоспникам.Внаслідок висилення одноосібників і об’єднання в колгоспи тих одноосібників, які залишилися в селі, зменшилось виробництво зерна. Щоб компенсувати нестачу зерна, яка стала наслідком неправильної політики насильного об’єднання селян, влада вже в жнива 1932 року вилучила весь хліб вирощений в колгоспі та в одноосібних господарствах. Щоб виконати наказ уряду по зернозаготівлі, були організовані спеціальні бригади, які їздили по одноосібних господарствах і відбирали все зерно, не залишаючи й зернини. Тому не дивно, що такі дії влади не могли не мати страшних наслідків. Вже в грудні 1932 року в селі почали вмирати з голоду. В багатьох опухали ноги, набрякали обличчя. Найважчим періодом голоду 1933 року була весна. Люди масово помирали. Кому пощастило дожити до літа, харчувалися травою, їли м’ясо собак і котів, вживали річкові шкальки.
_____________________________
Джерело:
Книга Пам’яті про жертви Голодомору 1932-1933 років в Україні: Хмельницька область.
Ч.1./Редкол.: Гавчук І.К. (співголова редкол.), Гладуняк І.В. (співголова редкол.),
Слободянюк П.Я. (наук. ред.), Осадча Г.Г. (відп. ред.) та ін. – Хмельницький, 2008.
– с.662
