Як виглядало повсякденне життя господаря фільварку на Поділлі у XVIII столітті, які продукти вироблялися і якими були ціни, ми можемо дізнатися з опису сім’ї землевласників нашого краю — сім’ї Тарло (Шимона та Маріанни), яка проживала в селі Збриж теперішнього Чемеровецького району, зроблений польським істориком Южефом Ролле у праці «Господарство наших прабабусь».
Основою для цієї праці була господарська книга Маріани Тарло, що велась з 1772 по 1784 роки. Крім Збрижа цій сім’ї належали також села: Гуків, Мар’янівка, Сокиринці та Коцюбиньчик. Залежно від успішності господарського року, сім’я Тарлів отримувала дохід від 40 000 до 70 000 злотих. Ця сума складалася з доходів від волинського майна (власності Маріанни Тарлової), комісійних від посагу, доходів від «бабського» (фільваркового) господарства, розташованого в Збризькому маєтку, від оренд, що належали сім’ї Тарлових, з податків, що їх сплачували правовірні, з «фольварчика», тобто невеликого земельного наділу, розташованого в Чагарівці, і нарешті з «порукавичного» від орендарів (мельників, шинкарів, садівників, орендарів овочевих городів). Орендарі платили фіксовану суму в державну скарбницю, а крім цього усно зобов’язувалися віддавати певний відсоток від тієї суми Тарлам; тільки у 1779 році «порукавичне» досягло 800 злотих. Особливе місце в доходах сім’ї займали кошти від реалізації продукції так званого бабського господарства (масло, сир, мед, огірки, капуста, аніс, мак, кури, вівці, свині, коні, велика рогата худоба, вовна, віск, шкіри, полотно), яка користувалася високим попитом. Під наглядом Маріанни Тарлової з полотна виготовлялися гумералі (верхній одяг вільного покрою), скатерті, альби, комешок, вбрання для різ- них святих, покривала, фіранки і т. ін. У той час масло й сир вивозили із Збрижа до Тернополя, Львова, на Волинь і до Варшави. У найбільш сприятливі роки Тарлова продавала по 52 барила масла на суму 1296 злотих, по 1 666 гарнців сиру гарнець по злотому, за огірки та капусту отримувала до 600 злотих. Крім цього продавалися тисячі курей і яєць, цибулі по 100 вінків (20 грошів штука), 4—6 корців маку, 12 корців анісу; в 1776 році Тарли отримали «з Польщі за мед 50 дукатів, що становить 850 злотих», (півбочки меду в ті часи коштувала 6—8 червоних злотих). У 1776 році було продано 174 півсотки полотна, за що було отримано 2 600 злотих. У цілому дохід з фільваркового виробництва щороку складав від 18000 до 25 000 злотих. Тарлам належали луки, сіно з яких йшло як на відгодівлю худоби, так і на продаж російській армії. Дохід з цього був немалий і сягав 5 000 злотих. Тарли спробували запровадити у Збрижі плантації тютюну. Насіння для цього було придбано в Урійському пашалику (теперішня Молдавія) за 1 900 злотих, але проект не вдався, і через рік від нього відмовилися. За словами Йозефа Ролле, на продаж з господарства Тарлів направлялися, як правило, рештки домашнього виробництва, те що не було спожито або передано в подарунок офіціялістам, духівництву — ксьондзам й кляшторам в Скалі, Оринині, Мельниці, місцевим отцям капуцинам, домініканам, кармелітам та домініканкам у Кам’янці. Доходи з фільваркового господарства та посагового майна самої Маріанни йшли на утримання дому, на забаганки чоловіка, на відсотки по давніх боргах; дохід із староства направлявся на оплату податків (кварти) «царському урядові» (11 161 злотих на рік), а дохід з маєтностей чоловіка забирали кредитори. Сім’я Тарлів в окрузі мала славу багатих землевласників, на них в своїх уподобаннях орієнтувалася навколишня шляхта. Для підтримання цієї репутації і облаштовувалося відповідним чином повсякденне життя цієї сім’ї та її видатки. Велику увагу приділяли двору Тарлових. Він складався з 12 шляхетських панянок, так званих фрауцімер, крім них було кілька вихованок, та цілий легіон праль і дівок. До чоловічої обслуги належало 7 офіціалістів — підстарост, а також лісничий і канцеляристи; функції касира виконувала сама старостова. При дворі був ще бургграф — особливий уповноважений у справах, далі йшли лакеї, гардеробники, гайдуки, кілька «гусарів», городники, головний кухар з кухарчуками, потім машталіри (кучер), конюхи і т. д. Всією жіночою прислугою керувала пані Грушецька, права рука старостової. Саме на неї остання, вирушаючи на Волинь, залишала господарство, віддавала «по реєстру» буфет, аптечку, комори та відставлені окремо господарські продукти, призначені для продажу. Найвищу платню з двірської обслуги отримували підстарости — по 200 злотих на рік окрім натуроплати, панни отримували по 100 злотих «та подарунки перед святом Різдва Христового». Частину коштів Тарли сплачували за виховання своїх дітей. Тарли мали дев’ятеро дітей, але троє з них померло у немовлячому віці. Спочатку дітьми опікувалися мамки, яким досить добре платили на той час, 80 злотих з додатком збіжжя. Тривалість їхньої служби становила рік і шість місяців. Потім черга наступала виховательок, кожна з яких служила два роки. Як тільки сини підросли, їх віддали до кляштора на науку у Львові. Хлопці одразу отримали «гувернера». На початку з’явився якийсь скромний педагог, він отримував 200 злотих і 20 корців збіжжя, а понад те в подарунок щороку «барильце масла, круг сиру, 50 ліктів полотна, 12 клубків пряжі, хату», а його дружина «салоп атласний чорний з білим хутром», напевно для того, щоб пристойніше виглядала на людях. Він навчав тільки читати й писати, бо науку релігії викладав ксьондз-настоятель. У подальшому, цитує господарську книгу Й.Ролле, «погодився ксьондз професор Тварницький на гувернера», він уже вищі курси «відбував» — поетику, синтаксис, трохи історії, географії, багато латини. «Тренував» він хлопців і «розмовляти французькою», а щоб надати лоску, їздив з ними до Львова, раз навіть у Варшаві кілька місяців провів; ксьондз Тварницький отримував щедру винагороду, а саме шістсот злотих, та й даровизна відповідала розміру оплати. Навчання тривало цілих три роки; потім одразу мати виписала синам гарну зелену карету, пан підстароста Гавінський підібрав четвірку баских гнідих, аби паничі гідно виглядали в околиці. До лікарів Тарли зверталися не часто. Як зазначає Й.Ролле, лише одного разу протягом дванадцяти років звернулась Тарлова до «доктора в Кам’янці», бо в записнику виставлено цифру його гонорару — три дукати. Зазвичай пані лікувалася сама, а в разі потреби пустити кров комусь із хворих прибував цирульник із Скали. При вдалому виконанні операції він отримував 12 грошів за особу. У аптечці Маріанна Тарлова зберігала з ліків — м’яту, мелісу цитринову, рубарбарум, «кремортартар», «чудодійні венеційські ліки», корінь фіалки, цитринову шкірку, вимочену у вині, «від нудоти та гикавки» і т. ін., а в комірчині зберігала різні солодощі: «пряник за то- рунським секретом», «тістечка макові», смородина, аґрус, хміль, вишні, сливи, цитрини, смажені в цукрі, бузок у меду, всілякі соки, лавандова або цитринова ларендогра, потрібна «у багатьох випадках». Курс тогочасних грошей був таким: дукат протягом 1772— 1784 років коливався між 18 злотими та 18 злотими і 12 грошами, а за срібний рубль давали 6—7 злотих. Вина закуповувалися за кордоном і поставлялися в Збриж возами: французькі вина — великими бочками по 38 дукатів (684 злотих) з Відня, а угорські з Буди. Розкішна карета коштувала з доставкою 120 дукатів, гарненький «візок для Фльорка», молодшого сина (у ХІХ столітті був Скалецьким старостою. — В.Л.), 360 злотих. У 1774 році за корець жита платили 8 злотих, вівса — 3 злотих 10 грошів, за корову з телям платили 35 злотих, за пару робочих молодих волів —150 злотих, буйвол коштував 217 злотих, самка ж — на кільканадцять злотих дорожче, особливо якщо молочна, і т. д. Нова швабська хустка — 2 злотих, срібна пряжка — 2 злотих, лляне простирадло у пів треті поли — 6 злотих. Голубий «атлас» коштував 11 злотих за лікоть, чорна китайка 5 злотих, люстрин 10 злотих, муар 18 злотих, перстень з діамантом за 30 дукатів (540 злотих), «кольє та сережки» за 15 дукатів і «перли ур’янські з діамантовим хрестиком» за 39 дукатів, годинник з ланцюжком за 936 злотих». Кравець брав за пошиття корсета 1 злотий і 20 грошів, швець за чорні черевики отримував 1 злотий і 15 грошів, а за елегантні зелені — 1 злотий і 20 грошів, за пошиття «шуби» — 1 злотий 24 гроша».
Основою для цієї праці була господарська книга Маріани Тарло, що велась з 1772 по 1784 роки. Крім Збрижа цій сім’ї належали також села: Гуків, Мар’янівка, Сокиринці та Коцюбиньчик. Залежно від успішності господарського року, сім’я Тарлів отримувала дохід від 40 000 до 70 000 злотих. Ця сума складалася з доходів від волинського майна (власності Маріанни Тарлової), комісійних від посагу, доходів від «бабського» (фільваркового) господарства, розташованого в Збризькому маєтку, від оренд, що належали сім’ї Тарлових, з податків, що їх сплачували правовірні, з «фольварчика», тобто невеликого земельного наділу, розташованого в Чагарівці, і нарешті з «порукавичного» від орендарів (мельників, шинкарів, садівників, орендарів овочевих городів). Орендарі платили фіксовану суму в державну скарбницю, а крім цього усно зобов’язувалися віддавати певний відсоток від тієї суми Тарлам; тільки у 1779 році «порукавичне» досягло 800 злотих. Особливе місце в доходах сім’ї займали кошти від реалізації продукції так званого бабського господарства (масло, сир, мед, огірки, капуста, аніс, мак, кури, вівці, свині, коні, велика рогата худоба, вовна, віск, шкіри, полотно), яка користувалася високим попитом. Під наглядом Маріанни Тарлової з полотна виготовлялися гумералі (верхній одяг вільного покрою), скатерті, альби, комешок, вбрання для різ- них святих, покривала, фіранки і т. ін. У той час масло й сир вивозили із Збрижа до Тернополя, Львова, на Волинь і до Варшави. У найбільш сприятливі роки Тарлова продавала по 52 барила масла на суму 1296 злотих, по 1 666 гарнців сиру гарнець по злотому, за огірки та капусту отримувала до 600 злотих. Крім цього продавалися тисячі курей і яєць, цибулі по 100 вінків (20 грошів штука), 4—6 корців маку, 12 корців анісу; в 1776 році Тарли отримали «з Польщі за мед 50 дукатів, що становить 850 злотих», (півбочки меду в ті часи коштувала 6—8 червоних злотих). У 1776 році було продано 174 півсотки полотна, за що було отримано 2 600 злотих. У цілому дохід з фільваркового виробництва щороку складав від 18000 до 25 000 злотих. Тарлам належали луки, сіно з яких йшло як на відгодівлю худоби, так і на продаж російській армії. Дохід з цього був немалий і сягав 5 000 злотих. Тарли спробували запровадити у Збрижі плантації тютюну. Насіння для цього було придбано в Урійському пашалику (теперішня Молдавія) за 1 900 злотих, але проект не вдався, і через рік від нього відмовилися. За словами Йозефа Ролле, на продаж з господарства Тарлів направлялися, як правило, рештки домашнього виробництва, те що не було спожито або передано в подарунок офіціялістам, духівництву — ксьондзам й кляшторам в Скалі, Оринині, Мельниці, місцевим отцям капуцинам, домініканам, кармелітам та домініканкам у Кам’янці. Доходи з фільваркового господарства та посагового майна самої Маріанни йшли на утримання дому, на забаганки чоловіка, на відсотки по давніх боргах; дохід із староства направлявся на оплату податків (кварти) «царському урядові» (11 161 злотих на рік), а дохід з маєтностей чоловіка забирали кредитори. Сім’я Тарлів в окрузі мала славу багатих землевласників, на них в своїх уподобаннях орієнтувалася навколишня шляхта. Для підтримання цієї репутації і облаштовувалося відповідним чином повсякденне життя цієї сім’ї та її видатки. Велику увагу приділяли двору Тарлових. Він складався з 12 шляхетських панянок, так званих фрауцімер, крім них було кілька вихованок, та цілий легіон праль і дівок. До чоловічої обслуги належало 7 офіціалістів — підстарост, а також лісничий і канцеляристи; функції касира виконувала сама старостова. При дворі був ще бургграф — особливий уповноважений у справах, далі йшли лакеї, гардеробники, гайдуки, кілька «гусарів», городники, головний кухар з кухарчуками, потім машталіри (кучер), конюхи і т. д. Всією жіночою прислугою керувала пані Грушецька, права рука старостової. Саме на неї остання, вирушаючи на Волинь, залишала господарство, віддавала «по реєстру» буфет, аптечку, комори та відставлені окремо господарські продукти, призначені для продажу. Найвищу платню з двірської обслуги отримували підстарости — по 200 злотих на рік окрім натуроплати, панни отримували по 100 злотих «та подарунки перед святом Різдва Христового». Частину коштів Тарли сплачували за виховання своїх дітей. Тарли мали дев’ятеро дітей, але троє з них померло у немовлячому віці. Спочатку дітьми опікувалися мамки, яким досить добре платили на той час, 80 злотих з додатком збіжжя. Тривалість їхньої служби становила рік і шість місяців. Потім черга наступала виховательок, кожна з яких служила два роки. Як тільки сини підросли, їх віддали до кляштора на науку у Львові. Хлопці одразу отримали «гувернера». На початку з’явився якийсь скромний педагог, він отримував 200 злотих і 20 корців збіжжя, а понад те в подарунок щороку «барильце масла, круг сиру, 50 ліктів полотна, 12 клубків пряжі, хату», а його дружина «салоп атласний чорний з білим хутром», напевно для того, щоб пристойніше виглядала на людях. Він навчав тільки читати й писати, бо науку релігії викладав ксьондз-настоятель. У подальшому, цитує господарську книгу Й.Ролле, «погодився ксьондз професор Тварницький на гувернера», він уже вищі курси «відбував» — поетику, синтаксис, трохи історії, географії, багато латини. «Тренував» він хлопців і «розмовляти французькою», а щоб надати лоску, їздив з ними до Львова, раз навіть у Варшаві кілька місяців провів; ксьондз Тварницький отримував щедру винагороду, а саме шістсот злотих, та й даровизна відповідала розміру оплати. Навчання тривало цілих три роки; потім одразу мати виписала синам гарну зелену карету, пан підстароста Гавінський підібрав четвірку баских гнідих, аби паничі гідно виглядали в околиці. До лікарів Тарли зверталися не часто. Як зазначає Й.Ролле, лише одного разу протягом дванадцяти років звернулась Тарлова до «доктора в Кам’янці», бо в записнику виставлено цифру його гонорару — три дукати. Зазвичай пані лікувалася сама, а в разі потреби пустити кров комусь із хворих прибував цирульник із Скали. При вдалому виконанні операції він отримував 12 грошів за особу. У аптечці Маріанна Тарлова зберігала з ліків — м’яту, мелісу цитринову, рубарбарум, «кремортартар», «чудодійні венеційські ліки», корінь фіалки, цитринову шкірку, вимочену у вині, «від нудоти та гикавки» і т. ін., а в комірчині зберігала різні солодощі: «пряник за то- рунським секретом», «тістечка макові», смородина, аґрус, хміль, вишні, сливи, цитрини, смажені в цукрі, бузок у меду, всілякі соки, лавандова або цитринова ларендогра, потрібна «у багатьох випадках». Курс тогочасних грошей був таким: дукат протягом 1772— 1784 років коливався між 18 злотими та 18 злотими і 12 грошами, а за срібний рубль давали 6—7 злотих. Вина закуповувалися за кордоном і поставлялися в Збриж возами: французькі вина — великими бочками по 38 дукатів (684 злотих) з Відня, а угорські з Буди. Розкішна карета коштувала з доставкою 120 дукатів, гарненький «візок для Фльорка», молодшого сина (у ХІХ столітті був Скалецьким старостою. — В.Л.), 360 злотих. У 1774 році за корець жита платили 8 злотих, вівса — 3 злотих 10 грошів, за корову з телям платили 35 злотих, за пару робочих молодих волів —150 злотих, буйвол коштував 217 злотих, самка ж — на кільканадцять злотих дорожче, особливо якщо молочна, і т. д. Нова швабська хустка — 2 злотих, срібна пряжка — 2 злотих, лляне простирадло у пів треті поли — 6 злотих. Голубий «атлас» коштував 11 злотих за лікоть, чорна китайка 5 злотих, люстрин 10 злотих, муар 18 злотих, перстень з діамантом за 30 дукатів (540 злотих), «кольє та сережки» за 15 дукатів і «перли ур’янські з діамантовим хрестиком» за 39 дукатів, годинник з ланцюжком за 936 злотих». Кравець брав за пошиття корсета 1 злотий і 20 грошів, швець за чорні черевики отримував 1 злотий і 15 грошів, а за елегантні зелені — 1 злотий і 20 грошів, за пошиття «шуби» — 1 злотий 24 гроша».
Джерело: Літкевич В. Історія села П’ятничани... с.47-51
