Місто Нове Бжезє у 17 столітті

В 2013 році, працюючи над збором різних краєзнавчих матеріалів, натрапив на книгу Єфима Січинського про історичні довідки про приходи та церкви на Кам’янеччині[1]. Мою увагу привернули довідки про села сусідні із Скалою, але по той бік Збруча, зокрема: Сокиринці, Збриж, Гуків, Покляки, Підпилип’я. Виявилося, що два із цих найближчих населених пунктів в минулі століття  користувались королівськими привілеями на магдебурзьке право, це – Збриж та Підпилип’я. Останнє отримало такий привілей ще на початку 16 століття стараннями своїх дідичів, шляхтичів Подфіліпських 12 березня 1510 року[2]. Однак, цьому новоявленому місту не судилось стати повноцінним, оскільки, як показують записи з Коронної метрики, вже через кілька днів, а саме 13 березня того ж року були надані грамоти на звільнення від податків для королівських міст Скали та Смотрича[3]. Найвірогідніше, це було пов’язане з масштабним по тогочасним міркам нападом татар, або волох на наш край, та, імовірно, Підпилип’я, було зруйноване вщент, оскільки після цього всі джерела, що походять з Поділля називають цей населений пункт селом.

Що стосується Збрижа, то тут все набагато цікавіше. Одним із надзвичайно цікавих та детальних джерел з історії цього села є спогади Мефодія Зимака, місцевого мешканця, котрий на початку 20 століття був безпосереднім учасником тих бурних подій, котрі мали місце в нашому краю. Так, Зимак, зокрема, пише про довоєнний Збриж (до 1914 року тобто): «Збриж ділився на дві нерівні частини: меншу – центральну частину, або власне містечко, та більшу  - село. Центральна частина займала площу в 20 га і була огороджена муром товщиною 2 метри і висотою 5 метрів»[4]. Просто неймовірно, що тут існувало таке здоровенне місто-фортеця. В тому ж 2013 році, я відвідував це легендарне місто. Враження від того просто гнітючі, - на місці, де мало б бути те місто нічого, абсолютно, крім бур’янів по-пояс. Як же так сталось, що від міста залишилось порожнє місце? З того часу я почав займатись збором різних джерел з історії цього міста-привида. Ця стаття є присвячена саме цьому питанню: злету та занепаду міста в 17 столітті та його реконструкція.

Трохи передісторії. Сучасне село Збриж знаходиться на лівому березі річки Збруч, якби на півострові, що утворений меандром річки. Площа цього меандру близько 160 га. На південь від села на відстані близько 4,5 км знаходиться смт Скала-Подільська. Спочатку (15-16ст.) тут існувало маленьке село Хоровці (котре в польськомовних документах перетворилось на Харжівці чи Харівці). Це було приватношляхетське село. Відоме з 1443 року з королівської грамоти на підтвердження Грицькові Кірдею з Оринина на спадкоємне володіння цим селом [30]. В галицьких судових книгах зберігся запис про продаж Грицьком декількох сіл Янові Колі, галицькому підкоморію, датований 1471 роком:

"Gener. Hriczko Kyerdey de Orinyno Sbdfr. Camenec. gener. Iohanni Colo de Daleyow Succamer. Halic. villas Zelona, Syekyerzincze cum attinenciis, aliis Sekyerincze et terestriis Syekyerzincze, Oleszkowcze, Charowcze, Iaroslaw et Ruda in distr Skalensi et terris Podolie sitis perpetuis temporibus, et satisfaccionem pro eis totalem fassus est, resignavit."[29]

Що означає: "Шляхетний Гричко Кірдей з Оринина, кам’янецький підстолій, продає, через накопичені борги села: Зелена, Сокиринці з прилеглостями, усіма сокиринецькими землями, Олешківці, Хоровці, Ярослав та Руда в повіті Скалецькому, в Подільській землі на вічне тримання Янові Колі з Далейова продає, підкоморію галицькому." Після смерті Грицька Кірдея та Яна Колі, село Хоровці,  перейшло у власність до своїх нових власників, дрібних шляхтичів Хоровських. Коли точно це сталось, через брак джерел невідомо, імовірно на самому початку 16 століття.

Ці Хоровські були досить багатолюдною родиною. На основі лише книг кам’янецього земського суду Леон Бялковський приводить список цих шляхтичів: в 1540 р. – Роман Хоровський, 1543 р. – Гринь, 1570 р. – Малиш та Гришко Хоровські, 1583 р. – Панас, Лукаш, Федось, Матвій, Андрій, Хриско, Петрик і Роман, сини Малиша Хоровського, а також Симон, Яків, Павло – сини Гришка[5].

 Як господарили ці українські шляхтичі? – з поборових реєстрів 16 століття відомо, що в 1530 році з села Хоровці було сплачено податків від двох ланів. Якщо на один лан припадало 2-3 родини, то приблизна кількість населення в селі становила до 40 осіб. Таку ж ситуацію показують і дані з 1542 року. Через 20 років з села сплачувалось вже від 4 ланів, що свідчить по збільшенні населення в два рази, тобто до сотні. Тоді ж в 1565 році зафіксовано, що в селі вже була церква. Церква, як фактор стабільності, в ті буремні часи, мала б сприяти розвитку села. Так вже 1569 році з села платилось від 5 ланів, а також зафіксовано шестеро халупників, та одного ремісника[6].  Оскільки шляхта це в першу чергу люди військові, то скалецькі старости залучали Хоровських до служби в скалецькому замку, в поборі 1563 року зафіксовано навіть, що «Федір та Павлик Хоровські, бояри скалецького замку, сплатили побор від свого села»[7].  Напевно скалецький староста, а тоді старостою був Геронім Лянцкоронський, вважав, що за для безпеки краю вся шляхта повинна нести службу на замку. Це ж звичайно йшло в розріз з уявленнями Хоровських, бо ті вважали, що вони є дідичними власниками Хоровців. І ніякого відношення до скальського замку не мають. І при першій можливості поскаржились про це люстраторам, котрі проводили люстрацію королівських маєтків в 1570 році. Зокрема Хоровські заявляли: «пан староста скальський заставляє нас носити листи, заставляє нас та наших підданих до різних робіт до замку»[8].  І як доказ своєї правоти, тобто, що вони є дідичними володільцями свого села, представили вже згадану нами грамоту короля, датовану 1443 роком[9]. Отже бачимо конфлікт між більш заможною польською шляхтою та бідною українською. Напевно цей процес був закономірний, і зазвичай закінчувався тим, що більш багатий шляхтич просто викупляв  кілька дворищ чи частину села, чи навіть ціле село. Так із записів Коронної метрики відомо, що Лянцкоронські скупляли собі села довкола Скали. Зокрема, Станіслав Лянцкоронський викупив в 1521 році в шляхтянки Циганиської село Цигани[10]. А в 1558-1559 роках було викуплено частину села Бурдяківці  Борзяківських, також українських шляхтичів[11].

Через брак опублікованих джерел, котрі мали б показати нам майнові суперечки подільської шляхти, зокрема це книги кам’янецього земського суду, ми не знаємо коли саме і при яких обставинах, але вже в першій половині 17 століття, десь перед 1630 роком, Лянцкоронські викупили в Хоровських частину села Хоровці (а пізніше в половині 17 ст Лянцкоронські викупили ціле село) і заснували там сільце, котре назвали Нове Бжезє. Назва походить від того, що самі Лянцкоронські писалися «із Бжезя», тобто їх родовий маєток у Польщі. Подимний реєстр показує, що в 1629 році в цьому новозаснованому(nova locatio) селі було 30 димів[12]. Микола Крикун, дослідник соціальної історії Поділля виводить кількість населення в тому чи іншому населеному пунктів виходячи з того, що на 1 дим приблизно припадало 6 осіб, отже маємо населення новозаснованого Збрижа 180 осіб. Той же реєстр показує, що село Хоровці мали лише 16 димів [28], тобто там проживало біля сотні людей. В той же час в сусідній Скалі було 477 димів[13], або 2862 особи.

В цей же час (1630 р.) дідич Ягільниці – Станіслав Лянцкоронський будує замок в самій Ягільниці, в Жванці, та, імовірно, в своєму Новому Бжезє. В 1641 році він отримує в тримання скальське староство[14].

 В 1646 році Лянцкоронський отримав у короля дозвіл на те щоб перевести новозасноване Нове Бжезє[15] та Жванчик у статус міста та надати їм магдебурзьке право. Маємо лише копію вписану до Коронної метрики, на жаль, сам документ не датований, але судячи із записів до та після нього,  привілей на магдебурзьке право для Нового Бжезьє був виданий десь між 28 травням та 1 червням. Декілька цікавих деталей з цієї грамоти опублікованих в регесті[16]. Король надав цей лист Лянцкоронському з привілеєм за військову та державну службу. В місті вводилось німецьке (воно ж магдебурзьке право [17, 17а]) замість польського чи руського, і всі мешканці цього міста повинні були ним користуватись. Міщани повинні були у всьому відповідати перед своїм війтом, та отримували право апелювати до свого дідича, тобто Лянцкоронського. Мешканці міста також отримали право вибирати з-поміж себе інших представників влади, передбачених магдебурзьким правом, а саме: бурмістра, райців та лавників, а також і самого війта. Цьому війту сам Лянцкоронський надавав у місці земельний наділ. Місту надавалася печатка, котрою мали б бути скріплені всі документи, котрі б видавались містом. А саме головне, що сприяло б розвитку міста, місту надавалося зразу чотири ярмарки щорічно, та щотижневі торги по вівторках та четвергах. До цих торгів мали мати доступ усі бажаючі, у документі спеціально перечислено всіх: поляки, русини та євреї. Тут варто зазначити, що щотижневі торги у вівторок  тоді проводились і в сусідній Скалі, тому Бжезє ставало конкурентом цьому королівському місту. В копії цієї грамоти, на жаль, в місцях, де б мали бути записані свята, на котрі припадали б щорічні ярмарки, залишені порожні місця. Важко пояснити чому так, мабуть, через те, що сам Лянцкоронський хотів установити ці ярмарки в такі дні, щоб в цей же час не було ярмарків в котромусь із сусідніх міст, наприклад в Скалі (в Скалі тоді також були чотири щорічних ярмарки) чи Чемерівцях. Також варто сказати про міську печатку, не відомо, що було зображено на ній, оскільки в копії грамоти її також нема. Імовірно на ній було зображено родовий герб Лянцкоронських – Задора.

Герб Лянцкоронських - Задора (джерело Вікі)

В 1648 році в Речі Посполитій почалося повстання, котре охопило широкі суспільні верстви. І у зв’язку з цим часто пишуть, що саме це завадило подальшому розвиткові міста. Однак немає підстав вважати, що це так. Місто Нове Бжезє являло собою, як вже згадано вище, добре укріплену фортецю. Тому погано озброєні повстанці, козаки і селяни мали мало шансів захопити місто. Навіть похід Хмельницького на Львів з союзними московськими військами на чолі з Васілієм Бутурліним в серпні 1655 року (це той самий відомий епізод, коли Хмельницький стояв табором біля Скали), напевно не завдали місту-фортеці ніяких руйнувань. В повідомлені до московського царя Бутурлін детально повідомляє про те, що вони спалили місто Скалу, Борщів, Висічку, і взяли Ягільницький замок, де «жив польський гетьман Лянцкоронський»[18], але нічого не повідомляється про Нове Бжезє. Підтвердженню тому, що місто не зазнало руйнувань та спустошення є подимний реєстр, котрий проводився в 1661 році. 21 вересня того року мешканець Збрижа (в оригіналі Zbrzezie) Андрій Білий, мабуть це був хтось з керівництва міста – війт, або бурмістр, сплатив в казну податків від 30 димів[19]. Бачимо ту саму цифру, що і за 30 років до цього, населення, не зважаючи на військові дії не зменшилось.

В наступному 1662 році поголовний реєстр показує нам, що в містечку проживало 339 осіб католиків та православних, а також два євреї [31].

Також в 1671 році через місто проїжджав Ульріх фон Вердум[20], котрий залишив свої безцінні спостереження, зокрема він пише, що «…місто Збриж лежить на високій горі над мостом через річку Збруч. Місто оточує мур, а на північному-сході міста є замок з фортифікаціями. Табір ми розклали під міським муром…»[21]. Про замок вернуся трохи пізніше, а тут важливо відмітити, що він нічого не говорить, про якісь руйнації абощо.

Імовірною датою руйнування міста є вторгнення турецької армії на Поділля в 1672 році. В серпні турки взяли Кам’янець, тому польська сторона змушена була підписати з турецьким султаном принизливий мирний договір в м.Бучач 18 жовтня того ж року. Після повернення до Кам’янця з-під Бучача турецька армія і зруйнувала місто[22]. На довгі 27 років Поділля було в складі Османської імперії. Мало відомо про той період часу, точно відомо лише, що як мінімум двічі турецька адміністрація проводила перепис податкоспроможного населення. Один з них 1681 року був опублікований[23]. Витяг з цього перепису надрукував у своїй книзі про історію П’ятничан Володимир Літкевич[24]. З цього реєстру бачимо зовсім сумне становище як Збрижа так і околиць. Найближчими населеними пунктами, де взагалі хтось проживав були Скала та П’ятничани. В самому містечку залишилось чотири господарства, голови тих господарств наступні: Іван, син Сеферінана; Федось, син Андрія (чи не того самого Андрія Білого?); Данько поляк та Марко, син Івана.

На кінець, в 1696 році, коли офіційно ще була турецька адміністрація на Поділлі, дідич Збрижа Геронім Лянцкоронський продав свої маєтки, а саме Ягільницю, Жванець та Збриж своєму далекому родичу Францішку Лянцкоронському[25]. Цьому останньому належить велика роль у відбудові поруйнованого турецькими військами містечка після того, як Поділля знову повернулося до Речі Посполитої в 1699 році.

Історія відновлення містечка в 18 столітті вимагає залучення джерел, котрі мені поки що не доступні, тому я це відкладу на деякий час. А зараз спробую реконструювати міські укріплення та міську забудову в тому містечку. Основними джерелами будуть супутникові знімки Googl Maps та карта другої половини 18ст, так звана «карта фон Міга».

1. Село Збриж в петлі річки Збруч, 

червоним квадратом виділено місце,

 де було місто (джерело Googl maps)

Як видно з супутникового знімка (схема 1) села Збриж в північній частині його знаходиться малозабудована ділянка, - це і є колишнє місто, точніше його центральна частина із забудовою площі ринок. Довкола цієї частини видно, що йде крива лінія, - смуга дерев, що повторює нерівності у рельєфі місцевості (схема 2). Уважно розглянувши цю лінію можна виділити на південно-західному і південно східному її кутах геометричні обриси, що нагадують бастіони (схема 3, позн.1 і 2), а на західній та південній частині укріплення під назвою редан (схема 3, позн. 2 і 3). Відстань між південно-східним та південно-західними бастіонами біля 500м. відстань від цих бастіонів до північного краю міста біля 450м. Таким чином у минулому Збриж представляв собою фортецю майже квадратної конфігурації з розмірами 500м на 450м, мало як мінімум два бастіони та два редани, а також у північно-східній частині якісь додаткові фортифікації (схема 3, позн.5), про які писав фон Вердум. Очевидно, то було найвразливіше місце фортеці, оскільки з тієї сторони не було ніяких природних перепон. Знову повторюся, зі слів Мефодія Зимака, міські мури були ще на початку 20 ст, перед 1914 роком,  та мали висоту 5м та товщину 2м[26]. Імовірно в 17 столітті вони були ще вищими. Невідомим залишається чи були мури з північної сторони, оскільки там природним захистом є крутий схил до річки.

2. Червоними стрілками показано місця, де були міські укріплення (джерело Googl maps)

Для додаткового захисту такі замки бастіонного типу були оточені глибоким ровом, швидше за все в ньому не було води, оскільки в Збрижі підземні води залягають на значній глибині. Через місто йшла дорога, що йшла з Кам’янця і далі через Збруч до Копичинців. На Збручі був міст, про це нам вже згадував фон Вердум[27].

В центрі міста знаходилася центральна площа Ринок. Якщо забудову цієї площі відбудовували у 18 ст. на місці попередніх будівель, то можна легко реконструювати і її. На карті фон Міга видно (карта 4), що ця площа була квадратною у формі, та орієнтована майже точно щодо сторін горизонту. Розміри площі близько 150м на 150м. Вздовж її південної частини проходила дорога, що проходила через місто. У східній та західній частині міських мурів для цієї дороги були міські ворота.

Сказати щось про культові споруди 17 століття важко, оскільки поки що не виявлено ніяких документів, де б про них говорилось, але можна припустити, що, оскільки в місті проживали представники трьох народів: українці, поляи та євреї, то тут існувало як мінімум три культові будівлі для кожної з громад. От власне і все, детальнішу інформацію про місто можуть дати археологічні розкопки та архівні документи, якщо такі збереглись.

3. Реконструкція міста

4. Збриж на карті фон Міга, друга пол 18ст (джерело)

Боровський А.

---

1. Сецинский Е. Исторические сведения о приходах и церквах Подольской епархии. Каменецкий уезд. - Каменец-Подольский, 1895. - XXII, 611 с.

2. Matricularum Regni Poloniae summaria. Pars IV. Vol. 1. - №968; AGAD. - MK. - Sygn.23. - k.835-836

3. AGAD. – MK. -  Sygn. 23. - k. 836

4. Спогади Мефодія Григоровича Зимака з історії колишнього містечка Збриж. Ел. Ресурс: https://litopys-skaly.blogspot.com/2018/04/blog-post_29.html

5. Bialkowski L. Podole w XVI wieku. – Warszawa, 1920. – s.135

6. Jabłonowski A. Zródła dziejowe. – Warszawa, 1889. – T. 19: Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. T. 8. Ziemie ruskie. Wołyń i Podole. – с.226

7. Михайловський В.  Еластична спільнота. Подільська шляхта в другій половині XIV - 70-х роках XVI ст. - К.: Темпора, 2012. – с.317

8  Bialkowski L. Podole w XVI wieku. – Warszawa, 1920. – s.208

9 Там же. –  с.209

10. Matricularum Regni Poloniae summaria. Pars IV. - №3611

11. Bialkowski L. Podole w XVI wieku. – Warszawa, 1920. – s.135

12 Сецинский Е. Исторические сведения… - с.341; ЦДІАУ в Києві. – ф.36. – оп.1. – спр.2. – арк.2

13 Крикун М. Населення Подільського воєводства у першій половині XVII ст. // Український історико-географічний збірник. — Київ, 1971.- Вип. І.- С.119

14. Summariusz Metryki Koronnej, ksiega MK 168. - №344/3501

15. AGAD. - MK. - Sygn.189. - k.437-438v

16. Summariusz Metryki Koronnej, ksiega MK 189. - №470/4435;

17. Про магдебурзьке право в українських містах детальніше: Грушевський М. Історія України-Руси. – Т.5. – с.231 і далі та с.342 і далі

18. Грушевський М. Історія України-Руси. - Том ІХ-2. - Київ, 1997. - с.1113-1114

19. Архив Юго-Западной Россіи. – Ч.7. – Т.2. – с.502

20. Кулинич І.М. ВЕРДУМ УЛЬРІХ ФОН [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2003. - 688 с.: іл. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Verdum_U

21. Cudzoziemcy w Polscze / pod. red. Xawery Liske. - Lwow, 1876. - s.138

22. Górski K. Wojna Rzeczypospolitej Polskiej z Turcją w latach 1672 i 1673. – Warszwa, 1890. – s.29

23. Kolodziejczyk D. The Ottoman Survey Register of Podolia (ca. 1681): Defter-i Mufassal-i Eyalet-i Kamanice.

 Cambridge: Harvard University Press, 2004. xv + 1034 pp.

24 Літкевич В. Історія села П’ятничани. – Київ, 2011. – с.240

25. Herbarz Polski. – T.13. - С.343

26. Спогади Мефодія Григоровича Зимака з історії колишнього містечка Збриж. Ел. Ресурс: https://litopys-skaly.blogspot.com/2018/04/blog-post_29.html

27. Cudzoziemcy w Polscze/ pod. red. Xawery Liske. - Lwow, 1876. - s.138
28. ЦДІАУ в Києві. – ф.36. – оп.1. – спр.2. – арк.10v
29. Akta grodzkie i zemskie. - T.12. - №3546
30. Bialkowski L. Podole w XVI wieku. – Warszawa, 1920. – s.208
31. AGAD. - ASK. - dz.I. - Sygn.71. - f.434