середа, 4 липня 2018 р.

Перший опис Підпилип’я 1755 року


Опубліковано в: Літопис Борщівщини. Випуск 7. - Борщів, 1995. -
с.100-104, автор Ігор Скочиляс

У південно-східній частині Борщівського району, у мальовничій долині річки Збруч, розкинулось невелике село Підпилип’я. сьогодні мало кому відомо, що у сиву давнину воно було містечком і відігравало помітну роль в історії нашого краю.
Вже у ХІХ ст. Підпилип’я привертало увагу дослідників. У 1845 р. польські історики М.Балінський і Т.Ліпінський у виданні «Старожитна Польща» опублікували короткий історичний нарис про село, вперше ввівши у науковий у науковий обіг кілька цікавих документів XVI-XVII ст.[1] Дещо пізніше, у кінці ХІХ ст., ці матеріали були вдруге опубліковані у «Географічному словнику Польського Королівства». Там вперше вказано рік заснування села[2]. Слід було сподіватися на подальше вивчення історії Підпилип’я. Однак у радянський період об’єктивні краєзнавчі дослідження не велися. Розрекламована партійними ідеологами «Історія міст і сіл Української РСР» виявилася фікцією. Зокрема у нарисі про Підпилип’я (том «Тернопільська область») читач може дізнатися про «успіхи» колгоспно-соціалістичного будівництва у селі, але аж ніяк не про його справжню історію[3]. На сьогодні, отже, написання літопису Підпилип’я є очевидною потребою.

Найдавніше минуле села , як і більшості поселень Надзбруччя, губиться у глибині віків. Коли воно було засноване і ким, залишається невідомим. В історичних документах Підпилип’я вперше згадується у 1493 р., у реєстрі населених пунктів Подільського воєводства, що платили податок у королівську казну. Вже тоді село було значним як на той час поселенням. Разом з сусіднім Залуччям воно налічувало 19 селянських родин[4].
З Підпилип’я походив багатий і впливовий рід польських магнатів Подфіліпсихих. Одному з них – кам’янецькому каштелянові Якубу Подфіліпському – за вірну службу король дозволив перетворити його дідичне володіння у містечко. З цього приводу у Варшаві 12 березня 1510 р. був виданий королівських пивілей про надання селу магдебурзького права[5].
Перетворення Підпилип’я у містечко спричинило швидкий ріст чисельності населення, розвиток ремесел, землеробства. На щорічні ярмарки сюди стікалися купці зі Львова, Кам’янця-Подільського, Волощини, навколишніх поселень. Якщо у 1530 р. Підпилип’я налічувало 35-40 жителів, то у 1542 р. – 80-100[6].
У другій половині XVI ст. містечко набуло свого найбільшого розквіту. Це був «золотий час» Підпилип’я. Поміщик побудував тут великий млин на два камені, що приносив йому і місцевим селянам значні прибутки. За даними поборових реєстрів 1565-1569 рр. поселення було одним з найбільших у Червоногородському повіті.у той час воно складалося з семи дворищ, у кожному з яких проживало по 9-10 споріднених між собою сімей[7].
Однак Підпилип’ю не судилася щаслива доля. Наприкінці XVI ст. воно занепадає і перетворюється у звичайне подільське село. Востаннє у документах Підпилип’я згадується як містечко у 1596 р[8]. Можна назвати кілька причин його занепаду. По-перше, саме у цей час почастішали спустошливі напади татар на Поділля, які перетворювали колись квітучі міста і села на згарища та руїни. Не оминули татари і Підпилип’я.
Не менш згубним для нього стали шляхетські міжусобиці. Багате і багатолюдне містечко виявилося ласим шматком для жадібної на поживу польської шляхти. У XVI ст. розгортається справжня війна за право володіння Підпилип’ям. Проти Якуба Подфіліпського плетуться інтриги і змови. За намовою його сусідів король Сигізмунд І у 1517 р. доручив кам’янецькому старості Станіславові Лянцкоронському розпочати проти нього судову справу[9]. Не витримавши наруги, старий Подфіліпськх незабаром помирає. У 1532 р. його син Віктор Подфіліпський, щоб захистити родинний маєток, звертається до Кам’янецького гродського суду з проханням підтвердити автентичність документів на право володіння Підпилип’ям[10]. Але цей крок, як виявилось пізніше, був недостатнім. Під тиском шляхти Подфіліпські уступають частину села магнатам Потоцьким. В архівних джерелах за 1565, 1569, 1578 рр. воно фігурує вже як спільна власність Подфіліпських і Потоцьких[11]. Згодом у суперечку за Підпилип’я втручаються шляхтичі Давидовські та Язловецькі і теж стають його співвласниками. У 1547 р. Язловецьких зрікається своїх прав на маєток і передає їх Яну Давидовському. За даними 1582 р. подружжя Єжи і Анна Давидовські були найбагатшими власниками Підпилип’я[12].
На початку XVII ст. селом вже володіли Друзяна Потоцька та Абрагам Бжеський. Останній у 1603 р. свою частину села відступив брату Домініку[13]. Однак і їм не вдалось надовго закріпитися у селі. У другій половині того ж століття поселення  переходить до Самуеля Саковського та Яна Фриковського[14], а на початку XVIII ст.подрібнюється ще більше. Значну села тоді захопили земський писар Подільського воєводства Міхал Марковських та Геронім Нагурський[15]. Після смерті у 1746 р. Міхала Марковського половина Підпилип’я перейшла до його сина Йозефа. Останній, либонь, не дуже переймався спадком батька і через  десять років продав його разом з Турильчем, Слобідкою та Підгороддям за 90000 золотих Брацлаському підчашому Антону Каришу[16]. У 1772 р., коли Галичина перейшла до Австрії, власниками Підпилип’я значилися аж шість шляхтичів: Вилежинський, Маковський, Лоховський, Нагурський, Скажинський і Ям’ялковський[17]. Ще у XIX ст. частини пошматованого на шляхетські «дідизни» Підпилип’я носили назви «Лоховщина», «Нагурщина», «Скажинщина».
Часта зміна власників, розвиток фільваркового господарства вели до збільшення податків і панщини. Наїзди шляхетських збройних загонів, напади татар створювали нестерпні умови для життя  місцевих селян та міщан. В історичних джерелах збереглися відомості про виступи жителів Підпилип’я проти магнатів. Найпошеренішою формою протестів були втечі. Так, у 1522 р. 18 жителів Підпилип’я і залуччя, не витримавши знущань поміщика, втекли за Збруч, до містечка Чорнокозинці[18]. Очевидно, втечі мали масовий характер. Про це свідчить виявлена у львівському архіві угода між дідичем Підпилип’я Миколою Бжеським і дідичкою Ориніна Катериною Карапчеївською у справі втеч їх підданих, укладена у 1582 р[19].
Іноді протести жителів Підпилип’я набували форм відкритого виступу. У відповідь шляхта вдавалася до репресій. Відгомін однієї з таких трегедій зустрічаємо у реляції кам’янецького гродського суду за 1559 р. Тоді одного з жителів містечка було привселюдно повішено за розбій [в Скалі][20].
Надзвичайно складним в історії Підпили’я видалося XVII ст. Село потерпало від постоїв польської армії, солдати якої грабували селянські домівки, знущалися над їх мешканцями. У 1600 р., напередодні походу на Волощину, у Підпилип’ї розмістив свої війська великий коронний гетьман Ян Замойський, який очікував на підхід загонів Станіслава Жолкевського[21].
Під постійною загрозою татарського полону, а то й смерті, населення повтікало у непролазні хащі та болота або переселилося у більш безпечні галичину та Волинь. Коли у 1661 р. польські урядовці  прибули у Підпилип’я для збору податку. Місцевий  селянин на ім’я Данило їм оповів, що у селі залишилося тільки три родини, які тулилися у курних хатах-ліп’янках[22]. Наступного року, скориставшись тимчасовим припиненням військових дій на Поділлі, частина жителів повернулися у рідні місця. У поборовому реєстрі 1662 р. написано, що «село Підпилип’я сплатило у державну казну податок  від 53 осіб грецького обряду» (тобто православної віри. – Авт.)[23]. щоб захистити себе від ворожих нападів, місцеві жителі збудували поблизу Підпилип’я оборонне укріплення (а можливо, навіть оборонний замок). Про нього згадує у своїх нотатках німецький мандрівник Ульріх фон Вердум, який проїжджав через Підпилип’я 11 січня 1672 року[24].
Прихід на Поділля турецької армії знову змусив селян залишити Підпилип’я. чи було воно залюдненим у роки османського панування 1672-1699 рр., невідомо.
Відродження села  і його поновне заселення розпочалося у перші роки XVIII ст., після повернення краю у склад Речі Посполитої. Завдяки наполегливої праці українських селян Підпилип’я порівняно швидко відбудовувалось. У 1710 р. воно навіть спромоглося сплатити один з найбільших на Поділлі податків, - чверть і пів чверті диму[25]. Після відновлення знищених війною осель жителі розчищали зарослі лісом та чагарниками поля, визначавши межі громадських пасовищ, сіножатей.
Важливою подією в історії села стало будівництво греко-католицької церкви. Підпилип’я здавна мало свого священника, а отже і церкву. Першим відомим підпилипським парохом був Герасим – «руський піп», який згадується у документах за 1559 р[26]. У другій половині XVII ст. церкву, як і село, знищили татари і турки. На це вказує запис у реєстрі 1662 р.: «село сплатило податок без попа, якого тут немає»[27]. Мабуть, будівництво нової церкви велося на місці її попередниці, спаленої турками[28]. 1720 р. дерев’яна церква була здана під ключ і урочисто посвячена. Вона отримала ім’я Святого Михаїла. Незважаючи на скруту, селяни не пошкудували грошей на її оздоблення. До церкви придбули книги релігійного змісту («Трафолой», «Служебник», Требник), що слугували не тільки священнику, але й усій парафії. церковне подвір’я прикрашала дзвіниця з двома мідними дзвонами, які було чути далеко за межами села. У 1725 р. Підпилип’я отримало першого греко-католицького священника, - о.Михайла Грегоровича[29].
Надзвичайно цікава  і різноманітна інформація про Підпилип’я середини XVIII ст. міститься в інвентарному описі села за 1755 р. Кілька років тому його виявлено у колекції Оссолінських Львівської наукової бібліотеки[30]. Інвентар складено польською мовою у двох примірниках, кожний по 6 сторінок. Документ має заголовок: «Inwentarz wsi Podfilipia y osiadlosc onegoz z podatkami nalezacemi na gruncie spisane A[nno] 1755». У кількох місцях текс важко відчитати, є багато закреслено тощо.
Інвентар Підпилип’я складається з трьох частин: списку жителів села, «Повинностей Підпилипських підданих» і «Повинностей Підпилипського мельника». Згідно з даними цього інвентаря, у середині XVIII ст. Підпилип’я остаточно оправилося від наслідків турецької окупації і було порівняно густозаселеним селом у нижній течії Збруча. У 1755 р. у ньому проживало 70 родин. Отже, все населення Підпилип’я тоді налічувало понад 400 чол. За своїм соціальним статусом воно було неоднорідним. 56 родин селян-українців відбували панщину й інші повинності на користь шляхти. 20 т.зв. тяглових  підданих відробляли у тиждень по 2 дні панщини, давали у панських двір одного півня, дві курки, 20 яєць, два мотки прядива і до того ж сплачували 8 зол. річного чиншу[31]. 20 «поєдинкових» родин ходили три дні на панщину протягом двох тижнів  і давали дещо менші податки, а 13 «піших» селян відбували тільки по одному дню панщини. Як бачимо, у середині XVIII ст. над жителями Підпилип’я шляхта встановила міцний контроль і змушувала до відробітку різноманітних повинностей. Поряд  з цим життєвий рівень селян залишався порівняно добрим. Тільки дві родини у Підпилип’ї (комірники) не мали свого господарства і тулилися у приймах  у більш заможних сусідів. Решта ж селян провадила власне господарство. У їх користуванні було 23 волів, 48 корів, що забезпечувало обробіток землі і прожитковий рівень сім’ї.
На особливому становищі у сулі перебував мельник, який обслуговував млин і ставок. Він хоч й звільнявся від панщини, однак систематично брав участь у шарварках та інших двірських роботах.
Окрему, привілейовану групу жителів Підпилип’я складала польська ходачкова шляхта. Вона була переселена у села з корінної Польщі на початку XVIII ст. У 1755 р. у Підпилип’ї налічувалося десять таких родин – пани Адам Ставський, Козловський, Чайковський, Пйонтковський, Борковський, Божейовський, Скороцький, Вишньовський, Біховський і Мінський[32]. Вони не відробляли панщини, натомість сплачували грошовий податок – чинш ( по 24 зол. кожний). Дрібна шляхта, як правило, працювала на панському дворі або записувалася у двірську охорону. Шляхта виокремлювалася в окрему громаду на чолі з капітаном [мабуть мало б бути староста, з лат. capitan] (у Підпилип’ї ним був пан Борковський). У повсякденнму житті шляхта практично нічим не відрізнялась від селян-українців і пізніше навіть перейняла він них українську мову.
Третю  етнічну групу Підпилип’я становили євреї. Інвентар 1755 р. згадує тільки трьох місцевих євреїв – Гершка, Шимона і Гершка Шенбера. Вони перебували у залежності від поміщика і сплачували йому чинш. Окрім того, у Підпилип’ї проживали ще три родини орендаторів. Кожна з них орендувала у шляхтичів по частині села. Перепис єврейського населення 1765 р. подає прізвища 20 осіб, - членів єврейського кагалу Підпилип’я[33].
Наведені дані дають підстави твердити, що національний склад населення Підпилип’я у 1755-1765 рр. мав такий вигляд:
українці
Поляки
євреї
57 родин (340 чол.)
10 родин (60 чол.)
3 родини (20 чол.)
81%
14,3%
4,7%
Всього
70 родин (420 чол.)
100%

Ці відомості спростовують тезу багатьох польських вчених про зеселення Поділля у XVIII ст. переважно польським етнічним елементом. Як показуєаналіз архівних джерел на прикладі Підпилип’я, саме українці були тією реальною силою, що підняла з пепелищ зруйновані міста і села та своєю працею забезпечувала процвітання краю впродовж наступних століть.
Нижче подаємо повний текст опису с.Підпилип’я 1755 р. у перекладі українською мовою. Особливості мови збережено, зміни стосуються лише пунктуації деяких розділових знаків.

ІНВЕНТАР села ПІДПИЛИП’Я, СКЛАДЕНИЙ НА МІСЦІ 1755 Р.
Інвентар села Підпилип’я і його підданих разом з податками, складеним на місці 1755 р.
№п/п
Село
Підпилип’я
Дні
Воли
Коні
Каплуни
Кури
Яйці
Мотки
Пасма
Золоті
Гроші
-
Тяглові піддані
1
Павло Решетник
2
2
1
1
2
20
2
60
8
-
4
2
Степан Пиріг
2
2
1
1
2
20
2
60
8
-
4
3
Томко Поцілуйко
2
3
-
1
2
20
2
60
8
-
4
4
Василь Мощенка
2
2
2
1
2
20
2
60
8
-
4
5
Прокіп Спасюк
2
2
2
1
2
20
2
60
8
-
4
6
Петро Боєчко
2
2
-
1
2
20
2
60
8
-
4
7
Іван Василеньків
2
2
1
1
2
20
2
60
8
-
4
8
Микита Боєчко
2
2
1
1
2
20
2
60
8
-
4
9
Семен Спас з парубком
2
-
3
1
2
20
2
60
8
-
4
10
Андрух Москильчук з парубком
2
-
1
1
2
20
2
60
8
-
4
11
Миколай Яцишин
2
-
2
1
2
20
2
60
8
-
4
12
Данило Боднар з парубком
2
2
-
1
2
20
2
60
8
-
4
13
Яків Мазур, ткач
2
-
2
1
2
20
2
60
8
-
4
14
Демко Коваль
2
-
2
1
2
20
2
60
8
-
4
15
Вівчар з двома парубками
2
-
3
1
2
20
2
60
8
-
4
16
Майко Шевців
2
-
2
1
2
20
2
60
8
-
4
17
Василь Зончук
2
-
2
1
2
20
2
60
8
-
4
18
Федір Онищук
2
-
2
1
2
20
2
60
8
-
4
19
Іван Бадьо
2
2
-
1
2
20
2
60
8
-
4
20
Мартин
2
2
1
1
2
20
2
60
8
-
4
Поєдинкові піддані
21
Ясько Муляр
1,5
-
1
1
1
10
1,5
45
4
-
4
22
Данило Яцьків
1,5
-
1
1
1
10
1,5
45
4
-
4
23
Демко, Гуменного син
1,5
-
1
1
1
10
1,5
45
4
-
4
24
Антон Казміришин
1,5
-
1
1
1
10
1,5
45
4
-
4
25
Мартин Казміришин
1,5
-
1
1
1
10
1,5
45
4
-
4
26
Петро Кушинчишин
1,5
-
2
1
1
10
1,5
45
4
-
4
27
Іван Столярів
1,5
-
1
1
1
10
1,5
45
4
-
4
28
Іван Музика
1,5
-
1
1
1
10
1,5
45
4
-
4
29
Крих Мазур
1,5
-
1
1
1
10
1,5
45
4
-
4
30
Іван, Кремінного син
1,5
-
1
1
1
10
1,5
45
4
-
4
32
Демко Процишин
1,5
-
1
1
1
10
1,5
45
4
-
4
33
Василь Кушинчишин
1,5
-
1
1
1
10
1,5
45
4
-
4
34
Мацько Боднар
1,5
-
1
1
1
10
1,5
45
4
-
4
35
Михайло Гуменний з парубком
1,5
-
1
1
1
10
1,5
45
4
-
4
36
Василь Спасюк
1,5
-
1
1
1
10
1,5
45
4
-
4
37
Гринько Гончар
1,5
-
1
1
1
10
1,5
45
4
-
4
38
Прокіп Гончар
1,5
-
1
1
1
10
1,5
45
4
-
4
39
Петро Онищук
1,5
-
1
1
1
10
1,5
45
4
-
4
40
Олекса Онищук
1,5
-
-
1
1
10
1,5
45
4
-
4
41
Войтко Казмиришин[34]
1,5
-
1
1
1
10
1,5
45
4
-
4
Піші піддані
42
Проциха вдова з парубком
1
-
-
1
1
10
1

30
2
-
-
43
Баськова вдова з двома парубками
1
-
-
1
1
10
1
30
2
-
-
44
Іван Гризлюк
1
-
-
1
1
10
1
30
2
-
-
45
Федір Обертинський
1
-
-
1
1
10
1
30
2
-
-
46
Ілько Грудель
1
-
-
1
1
10
1
30
2
-
-
47
Іваниха вдова
1
-
-
1
1
10
1
30
2
-
-
48
Степан Кравець, має помешкання на гірці
1
-
-
1
1
10
1
30
2
-
-
49
Ілько Вівчар
1
-
-
1
1
10
1
30
2
-
-
50
Яків Пастух
1
-
-
1
1
10
1
30
2
-
-
51
Мартин отаман
1
-
-
1
1
10
1
30
2
-
-
52
Томко Швець з парубком
1
-
-
1
1
10
1
30
2
-
-
53
Денис Пасічник з парубком
1
-
-
1
1
10
1
30
2
-
-
54
Пасічник з парубком
1
-
-
1
1
10
1
30
2
-
-
Комірники
55
Йосип Винник
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
56
Свиридиха вдова
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
Пани шляхта
57
Пан Адам Ставський паровий
-
-
-
-
-
-
-
-
24
-
-
58
Пан Козловський паровий
-
-
-
-
-
-
-
-
24
-
-
59
Пан Чайковський паровий
-
-
-
-
-
-
-
-
24
-
-
60
Пан Пйонтковський паровий
-
-
-
-
-
-
-
-
24
-
-
61
Пан Борковський, має хулупу, він же староста
-
-
-
-
-
-
-
-
24
-
-
62
Пан Божейовський паровий
-
-
--
-
-
-
-
-
24
-
-
63
Гершко Жид[35]
-
-
-
-
-
-
-
-
24
-
-
64
Мельник Іван паровий
-
-
-
-
-
-
-
-
24
-
-
65
Пан Скорецький поєдинковий
-
-
-
-
-
-
-
-
16
-
-
66
Пан Вишньовський поєдинковий
-
-
-
-
-
-
-
-
16
-
-
67
Пан Мінський, з поєдинковим
--
-
-
-
-
-
-
-
16
-
-
68
Шимон Жид, поєдинковий, має халупу
-
-
-
-
-
-
-
-
10
-
-
69
Гершко Шенбер дає чинш
-
-
-
-
-
-
-
-
25
-
-
70
Пан Біховський дає чинш
-
-
-
-
-
-
-
-
24
-
-

Повинності підпилипських підданих
Всі парові піддані повинні зимою і літом відробляти по два дні панщини (у тиждень). Поєдинкові піддані, однак, працюють взимку від дня Святого Мартина до дня польського Святого Войцеха, а влітку – по два дні. Піші піддані як зимою, так і літом відробляють по одному дню панщини. Під час косовиці і жнив всі парові, поєдинкові і піші повинні відбувати по 12 днів на закосках, обкосках, заорках, зажинках і обжинках. Протягом року повинно бути чотири обов’язкові толоки і дві прошені. Крім тих 12 днів, вони мають відбути один день весною на заорках і осінню один день на оборках.
Всі тяглові піддані залучаються до оранки у полі, а піші піддані – до пішої роботи, куди їм накаже двір.
Піддані дають «святечне» на Боже Рождество, а також «великодне». До кінця року мають вивезти з лісу по 4 фіри дерева кожний, а  якщо буде потреба везти до Кам’янця, то везуть тільки по дві фіри. Піші, оскільки не мають чим везти дерево, мають відбувати за ті два дні чотири дні панщини, як їм накаже двір.
Парові повинні давати по одному каплунові, по дві курки і по 20 яєць.
Поєдинкові по одному каплунові, по одній курці і по 10 яєць.
Паровий повинен прясти по два мотки прядива у 30 пасмів, а поєдинковий – півтори мотки у 45 пасмів. Піші прядуть на панське мотовидло по одному моткові прядива.
Всі піддані повинні по черзі терти просо і по черзі брати його з панського двору: парові – по 4 шетверинки, поєдинкові і піші – по два шетверинки.
Також всі мають, якщо виникне потреба двору, молотити, обробляти і віддавати до двору на пробу коноплі: парові – по одній копі, піші – по пів копи. Також піддані повинні віддати до проби на вагу мочені коноплі, мелево і відпрацьовані залізні вироби.
Місячні шарварки всі мають  відбувати один раз або у разі необхідності працювати біля млина, греблі, ставу, корчми, винниць, мостів. Коли ж ремонт не потрібно проводити, а підходять шарварки, тоді селяни працюють там, де накаже їм двір.
Підданіпіддані садіть і поливають розсаду капусти у панському дворі. Всі, а також священник, повинні дати бджолинну десятину і очкове.
Жителі села відбувають згідно з чергою нічну і денну сторожу.

Повинності підпилипського мельника.
Мельник має йти з сокирою до панської роботи, якщо не те є потреба, без ніякого обмеження, хоч би довелося працювати тиждень більше.
Біля млина повинен старанно підтримувати порядок і сторожувати, годувати, як мінімум 5 вепрів або свиней до року, від двох каменів… а якщо б тих вепрів не догодував, тоді належиться за кожного недогодованого вепра дати 16 золотих або одного вепра.
Також має право взяти собі з панської свинарні одного вепра.
Тож же мельник щороку повинен давати без затримки три талери чиншу.

Передмова, публікація і переклад з польської Ігоря Скочиляса.




[1] Balanski M., Lipinski T. Starozytna Polska pod wzgledem historycznym, geograficznym i ststystycznym. – Warszawa, 1886. – T.III. – S.173-174
[2] Slonik geograficzny Krolestwa Polskiego I innych krajow slowianskich. – Warszawa, 1887. – T.VIII. – S.376
[3] Історія міст і сіл Української РСР (Тернопільська область). – Київ, 1973. – с.173
[4] Архив Юго-Запдной Россиі. – Киев, 1894. – Часть 8. – Том.2. – с.337
[5]Archiwum Glowny Akt Dawnych w Warszawie (AGAD). – Tak zwana Metryka Litewska. – Dzial V. – Sygn.4. – s.31;
Matricularum Regni Poloniae Summaria. – Varsoviae, 1912. – Pars IV. – Volumen 1. – Dok.№967. – s.57; [текст грамоти вписаного до Коронної метрики]
[6] Zrodla dzejowe. – Warszawa, 1889. – T.XIX. – s.161
[7] Ibidem. – s.196, 225
[8] Szczygiel R. Lokacja miast w Polsce XVI wieku.- Lublin, 1989. – s.315
[9] Akta grodzkie i ziemskie z czasow Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego bernardynskiego we Lwowe. – Lwow, 1884. – T.X. – s.17
[10] Bialkowski L. Podole w XVI wieku. Rysy spoleczny i gospodarcze. – Warszawa, 1920. – s.161
[11] Zrodla dzejowe. – Warszawa, 1889. – T.XIX. – s.196, 225, 287
[12] Bialkowski L. Podole w XVI wieku. Rysy spoleczny i gospodarcze. – Warszawa, 1920. – s.148

[13] Pulaski K. Kronika polskich rodow szlachetckich Podola, Wolynia i Ukrainy. – Brody, 1911. – T.I. – s.25,80
[14] AGAD. – Archiwum Skarbu Koronnego (ASK). – Dzial.I. – Sygn.71. – s.434v.
[15] Національний музей у Львові: відділ рукописів. – Спр.617. – Арк.275
[16] Pulaski K. Kronika polskich rodow szlachetckich Podola, Wolynia i Ukrainy. – Brody, 1911. – T.I. – s.128-129
[17] Львівська наукова бібліотека НАНУ ім.В.Стефаника: відділ рукописів. – ф.Оссолінських. – спр.3665/ІІІ. – с.220
[18] Bialkowski L. Podole w XVI wieku. Rysy spoleczny i gospodarcze. – Warszawa, 1920. – s.98
[19] Львівська наукова бібліотека НАНУ ім.В.Стефаника: відділ рукописів. – ф.Чоловськиого. – Спр.2301. оп.ІІІ. – с.32
[20] Bialkowski L. Podole w XVI wieku. Rysy spoleczny i gospodarcze. – Warszawa, 1920. – s.87
[21] Balanski M., Lipinski T. Starozytna Polska pod wzgledem historycznym, geograficznym i ststystycznym. – Warszawa, 1886. – T.III. – S.173;  Slonik geograficzny Krolestwa Polskiego I innych krajow slowianskich. – Warszawa, 1887. – T.VIII. – S.376
[22] Архив Юго-Западной Россіи. – Киев, 1890. – Ч. 7. – Т.2. – с.511
[23] AGAD. – ASK. – Dzial I. – Sygn.71. – s.434v.
[24] Ульріх фон Вердум. Щоденник подорожі. Яку я здійснив у роки 1670, 1671, 1672… через Королівство Польське // Жовтень. – 1983. - №10. – с.101
[25] Львівська наукова бібліотека НАНУ ім.В.Стефаника: відділ рукописів. – ф.Сапігів. – оп.1. – спр.6631.- с.8 зворот.
[26] Bialkowski L. Podole w XVI wieku. Rysy spoleczny i gospodarcze. – Warszawa, 1920. – s.94
[27] AGAD. – ASK. – Dzial I. – Sygn.71. – s.434v.
[28] Національний музей у Львові: відділ рукописів. – спр.617. -  с.275
[29] Там же.
[30] Львівська наукова бібліотека НАНУ ім.В.Стефаника: відділ рукописів. – ф.Оссолінських. – спр.4699/ІІІ. – арк.88-92зв.
[31] Там же . –Арк.90
[32] Там же . –Арк. 91
[33] Архив Юго-Западной Россіи. – Ч.5. – Т.2. – с.141
[34] В оригінал – «Kazmierzyn»
[35] У тексті закреслено


Підпилип’я на карті фон Міга, 1779-1789 рр. джерело: mapire.eu

Немає коментарів:

Дописати коментар