27 січня.
Прибіг Казадзі - шпигун, сповіщаючи про поганців [язичників], оцінивши їх у
п'ятнадцять тисяч, а з деякими з них він, мовляв, в п'ятницю в Сороці
полуднують.
Розіслав тут
же пан Гетьман універсали в роти, щоб якомога швидше під Берлінці стягувалися,
а інші універсали в міста відправив, люд застерігаючи, і приватні листи
товаришам, викликаючи їх до себе, так як з боку Могильова очікували цих
поганців, але вони Прутом йшли до Язловця. Рушив тоді Пан Гетьман до Скали
(містечко, замок і староство поблизу Збруча), куди також чимало рот стягнув, і
друзів з хорошою провізією.
4 лютого. У
Скалу прибув Пан Гетьман і там вночі чекав інших рот, які тієї ж ночі прийшли.
Пішли по поганій дорозі, одними валами довелося йти. Тієї ж ночі відправив пан
Гетьман Пана Хмілецького для [захоплення] язика, з сімома хоругвами.
5 лютого.
Вранці приїхав Сефер, якого за язиком посилали, його татари розгромили і
Закревського і Мустафу піймали. Сумував дуже Його Милість Пан Гетьман, що так
довго вістей від Пана Хмілецького не отримував, чекав цілий день, і в понеділок
довелося Пану Гетьману рушити військом вже в сутінках зі Скали. В полі
призначив, яка хоругва за якою має йти, давши пароль: Ісус Христос. Прийшли до
села Лосяч о 2 годині ночі, воно сильно горіло, тому що її татари перед самим
вечером підпалили і одних людей взяли, інших посікли і в Давидківцях був в
жалобі Пан Гетьман, так як там було більше хліба, ніж в барському старостві. На
полі за Лосячем зустрілися з Паном Хмілецький, пораненим, з пораненими
декількома десятками солдатів, полонених, худоби дуже багато, аж до
Давидковець, що не пройти. В Заліссі недалеко від Слобідки Давидківської
нарвалися на розквартирований загін.
За ним вдарив
Пан Хмілецький і чимало поганців впало, що і до коней дійти не встигли. В ту
ніч вже чимало полонених прибуло, з Чорнокінців чотири і від Пана Влодека
також. Днем прийшли в Шманьківці, дати коням відпочити. Його Милість зупинився
в порожній хаті, а Пан Стржижовський вліз на піч. Його Милість допитував
полонених про поганське війські, а вже почало світати, тільки від морозу туман
був і піднімалася пара.
6 лютого.
Прибігли, даючи знати про татар. Загін тільки в милі став від Почапинців, від
нас два загони йшло поганців з полоненими, яких взяли в гонитві і били велику милю,
від Шманьківців до Чорткова, всіх галопом женучи і побиваючи аж до лісу за
Орішківці. В тому селі найбільше полягло поганців, що і вздовж дороги всюди
повно було трупів. Його Милості довелося затриматися у ліси з ротами, тільки
деякі козацькі роти, спішившись з коней, стріляли по лісі, рубали. Там
поранених наших чимало, але і поганців тьма впала. Його Милості повідомлено, що
татар великий полк напав на козачий табір, який був доручений Пану Щенсному
Калінському та Пану Слупському, і добре себе проявили. Було в ньому піхоти Його
Милості сотня, гармат і ручних пищалей шість, якими силезькі стрільці
завідували, крім цього кілька сотень кінних. У добрій півмилі залишився від нас
той табір. Поспішив знову Пан Гетьман до табору, якому дуже важко було і вже почали
інші до лісу на конях відходити. Незабаром Його Милість підступив з хоругвами,
поганці не надто вже місцем поступалися, їм хотілося вступити в бій, і за
півмилі було видно, що загін наступав. Його Милість сказав швидко козацьким
ротам наступати і гусарським також поквапитися, не розмінюватися на дрібниці з
одною лише ручною зброєю. Розбили вмить той полк, женучи до самого загону, як
козацькі так і гусарські роти, так як всім без нічого, без списів на коня
наказав сідати Пан Гетьман. У той час багато полонених набрали, яким зрубали
голови, щосили їх сікли, до Його Милості важливих приводили, яких наказував до
гармати віддавати. Рідко кого відпускали, навіть Пан Щавінський, коморник Його
Милості, важливому мурзі відрубав голову, якого йому було наказано до гармати
віддати, і не обійшовся без клопоту. Бачачи убитих поганців, всі з табору
втекли, покидавши трофеї, сідла з-під себе викидаючи. Легкі піші роти гнали
велику милю до Дністра, але вже наші коні змучилися, так як з самого ранку аж
до вечора тривала та забава. Тьма кавалерії кращої в тій битві полягла, з мурз
важливий тільки один є у Пана Гетьмана. Закржевського і Мустафу відбили, людей,
жорстока річ, малих дітей, незліченну кількість худоби. Селяни по лісах безліч
побили, коні їх так припускають, що Кантемірів синок лише в тридцять коней,
відірвавшись, тікав. Відбувалося то 6 лютого. Ясиру не надто нашкодили, де йшов
загін, тому їм не довелося людей сікти. Як на землю увійшли, великі загони
розпустили по тисячі, по дві в загонах. Довелося Його Милості гетьману знову в
Шманьківцях дати коням відпочити, недалеко від Коледян вночі, маючи вірну
звістку, що Алі мурза іншим загоном стоїть під Язлівцем, не зволікаючи, вирушив
туди, але від тих, що від погрому йшли, був попереджений, і поспішив до
Буковини, і тому лише цілий і неушкоджений пішов. Війська нашого всього було
3500, загонів шляхетських з півтори тисячі. Знову дано знати Його Милості, що
інші татари на корону готуються [похід на короля готують]. Полонені
повідомляють, що сюди їм хан не велів ходити, але не забороняв. Дуже жалкують
про того Бай мурзу, що йому Щавінський відрубав голову. У тих битвах загинуло
наших не більше 20, поранених набагато більше, тому що багато ручної зброї в
бою використовували; на спір не знайшов би трупа з вогнестрілів, тільки
множинні жорстокі різані поранення. Наші добре запам'ятали, що полонених не
тримають, негайно голови рубають. Є все-таки у шляхти, які їх розібрали (до
декількох десятків). Не хотів про них Його Милість Пан Гетьман сперечатися
[докучати].
10 лютого. У
Чорткові, подякувавши Господа Бога, cum solenni denocione, подякував і
приятелів, які за бажанням своєму вступили в цю битву, і всьому війську, що
знаходиться під керівництвом Його Милості, наказав їм на свої позиції
поспішати, так як очікував незабаром інших поганців. При цьому нагадав, щоб в
пересуванні скромно себе вели, шкоди людям не чинили.
Др. Олександр
Чоловський
Dwa dyaryusze najazdow tatarskich na Rus z r. 1618 i
1624 // Kwartalnyk historyczny, Tomus VI. Lwow. 1892