неділя, 15 квітня 2018 р.

Історія села Гуків у 1442 - 1793 роках

Історія сіл та малих міст України є темою малодослідженою, бо ті скупі відомості, котрі подибуємо в різних енциклопедіях та записках місцевих краєзнавців не годяться для того, аби намалювати собі детальну картину села в минулі століття. Так і з селом Гуків аналогічна ситуація, - моє бажання знайти детальну історію цього села не увінчалась успіхом, радянська енциклопедія приділяє увагу лише 20 століттю, та і то здобуткам радянської влади, колгоспу і скільки є орної землі[9]. Історія села, котру пропонують нам місцеві краєзнавці[8, 11] про життя села в минулі століття, опираються на працю Ю.Сіцінського про православні парафії, де він для кожного села дає коротку історичну довідку[16]. Сіцінський в цьому коротенькому вступі починає історію села від початку 18 століття, про те, що село Гуків належало до скалецького староства, про те, що північно-західна частина називалась Красилів, та про будівництво церкви в 1737 році[16, c.232-333].

В цій статті я зроблю спробу зібрати докупи всі ті поодинокі факти, що я їх понавідходив по різних джерелах. Звичайно моя стаття не є вичерпною, напевно повинно бути багато документів, в котрих згадується Гуків, які є опубліковані в невідомих мені збірниках документів чи лежать на полицях архівів, чекаючи, коли їх якийсь дослідник витягне на білий світ.
Гуків на карті фон Міга, 1763-1787 роки. Джерело http://mapire.eu

Насамперед про назву села - населених пунктів з коренем «гук» нема в околицях Скали, ні в Тернопільській області, ні в Хмельницькій. Також ми знаємо, що село належало до Скальського староства. Тому основна увага буде саме на описах цього староства.
Село з назвою Гуків зустрічаємо досить пізно, в 1667 році, раніше населеного пункту з такою назвою не існувало[13, c.239]. Але в люстраціях Скальського староства знаходимо село Загуків’я, що важливо, з коренем «гук», що однозначно свідчить на користь того, що відбулась просто зміна назви села. Село Загуків’я перестає згадуватись після другої половини 17 ст., остання згадка про нього 1678 рік[13, c.238]. отже наш Гуків раніше середини 17 століття носив назву Загуків’я. Тут дозволю собі висунути гіпотезу про походження назви села. В словнику української мови читаємо, що «гук» - це «сильний звук, шум»[19]. Де в нас постійно шумить? – на броді біля млина, там постійно шумить вода. Тому «загуків’я» означає місцевість за бродом, що досить логічно.
Люди тут жили з давніх часів про що свідчить археологія, на території села виявлені залишки поселень трипільської культури та двох слов’янських поселень давньоруських часів (VII – X, XI – XIII ст.)[11].

Щодо першої письмової згадки про село, то цьому питанню історик, дослідник Поділля, Віталій Михайловський присвятив цілу статтю, в ній він вказує, що вперше про село Загуків’я (в оригіналі Zachukowcze) згадується в 1442 році[20, c.237].
В списку населених пунктів Поділля з яких знімається податок за 1493 рік зафіксоване село Zankovye[4, с.341], що на мою думку є спотвореною назвою Загуків’я, а також поряд є також сусідні села: Бережанка, Покляки, П’ятничани, Ярослав, Бурдяківці. Тоді з села сплачувалось податку від 5 димів, тобто жилих осель. Відповідно в селі мешкало близько 20-30 осіб. На кінець 15 століття припадає велика кількість нападів татар та волох на наший край. В «Описі Подільських замків 1494 року» Загуків’я згадується, як село, що належало до скалецького замку. Опис цей опублікував Михайло Грушевський в Записках наукового товариства ім.Шевченка ще в 1895 році[7]. Однак вся увага Грушевського приділена власне замкам – скалецькому і каменецькому. Опис замків в 1494 році був зроблений під час передачі Поділля новому старості подільському Станіславу з Ходчі. Цей опис також показує сумне становище наших сіл, після нападу татар: все було спустошене, в околицях Скали з семи сіл замкових, три були так поруйновані, що не залишилось жодного жителя. В самому кінці цього документу є описи сіл Загуків’я та Красилів (в оригіналі Zavkovye та Crassieyow). Далі подаю власний переклад опису сіл:

«Також село Загуків’я, з кожного дворища мали платити, як і в попередніх селах (10 грошів).
Кметі котрі мали дворище:
- На першому дворищі Филимон,
- Також Іван на дворищі,
- Вісім дворищ спустошені.
Село Красилів, в якому є лише одна людина – Антон, він платить від одного дворища, і як він сказав, він тут живе лише один.
Крім того є 15 безлюдних дворищ та один старий, котрий назвався слугою.
Також староста подільський отримав від Загуків’я чотирьох волів і чотирьох корів, а за правом мертвої руки* і те, що поля були залишені, то забрав і зерно». 

Через кілька років, в 1498 році король звільнив мешканців Скали від всіх податків на термін 15 років, про, що є запис в Коронній метриці[1, c.79 №1268]. Напевно тоді вся околиця була повністю спустошена. Хоча, що там було ще руйнувати і грабувати?
Основну інформацію за 16 століття про село черпаємо з податкових реєстрів того часу. В поборовому реєстрі за 1530 рік: з села сплачували податку від 2 плугів[2, с.162]. Один плуг – це така хитро-мудра одиниця оподаткування, зрозуміла для чиновників 16 століття. Приблизно один плуг становив 3,5 дима, тобто житлових будинки, або близько 20 гектарів землі. Якщо брати, що в одному будинку мешкала ціла сім’я в 4-6 людей, то отримуємо 1 плуг=18 осіб, тому в селі тоді мешкало, відповідно близько 30-40 осіб і обробляли близько 40 гектарів поля. Наступна згадка про село в аналогічному реєстрі за 1542 рік дає нам інформацію вже про сплату податку від 1 плуга[2, с.162]. Зменшення населення в селі було спричинене напевно татарськими нападами, що були також регулярними в той час. Тоді ж фіксується зменшення сплати податків від усіх сіл в околиці. Відповідно населення села зменшилось до двох десятків осіб. Постійні татарські наїзди спричиняли до повного спустошення краю, так в реєстрі за 1565 рік маємо запис: «Лянцкоронський заново заселив, заплатив з 1 плуга писар Гусовський»[2, c.184]. Отже, робимо висновок, що перед цим село було безлюдне зовсім. В 1569 році сплачували також від 1 плуга[2, с.226].

В 1570 році було проведено детальну люстрацію Скальського староства, з неї довідуємся про Загуків’я[10, c.189]:

«Загуків’я – те село є недавно заселене, в котрому зараз є осілих людей тільки 9, платять чиншу по 8 грошей, разом 2 золотих і 12 грошів. Десятину медову від одного чоловіка заплачено 2 пні на суму 1 золотий і 10 грошів. Інших податків з того села нема ніяких, бо недавно тільки поселились там люди, хіба одна їх повинність – возити дрова до замку коли їм скажуть. Всього з того села 3 золотих і 22 гроші.»

Мала кількість людей і те, що село «недавно заселене» можна трактувати двояко: перше це знову ж таки татарські напади, село могли пограбувати, спалити, людей забрати в полон, або селяни просто втекли з села, таке в той час було досить часто. Втікали зазвичай цілими сім’ями на схід, де йшла поступова колонізація степових регіонів України і власники сіл давали звільнення від податків і панщини на великі терміни. Також варто відмітити, що майже у всіх селах люди давали чинш(грошовий податок) в розмірі 1 золотий, а в Загуків’ї тільки по 8 грошей (1 золотий = 30 грошам). Також один чоловік з тих 9 займався бджолярством і сплатив відповідний податок. Якщо 2 пні, тобто вулики, це десята частина, то цей чоловік мав пасіку в 20 вуликів. Також через близькість села до лісу і до замку, то мусіли возити дрова до скалецького замку.

В 1583 році також сплачували від 1 плуга[2, с.304]. Також в цих реєстрах не знаходимо щоб в селі була церква, про що є інформація по сусідніх селах, що і не дивно попри малу кількість людей. З чого можем припустити, що мешканці села відвідували найближчу церкву в Скалі. У всіх цих реєстрах немає згадок про Красилів. Знову знайдемо це село лише на початку 17 століття[13, c.239].

Наступного разу зустрічаємо Загуків’я в люстрації Скальського староства в 1629 році. В цій люстрації зафіксовано лише приналежність села до староства без будь-яких подробиць[3].
В наслідок козацьких війн 1648-1657 рр. кількість населення в нашому краю різко зменшилась. В подимному реєстрі Подільського воєводства за 1661 рік знаходимо запис про те, що з села сплачується податок від 2 димів, тобто жилих осель, про це засвідчив під присягою якийсь Дмітер, напевно житель села[5, с.502].

Під час турецького панування на Поділлі (1972-1699 рр.), в селі напевно ніхто не жив, серед населених пунктів Скальської нахії не знаходимо згадки про село[14, с.43]. Підтвердженню цьому є також подимний реєстр Подільської землі за 1710 рік в котрому в списку сіл котрі є «пустими» значиться і наш Гуків [13, с.395]. Напевно наше село стояло пусткою багато років, як і більшість сіл в околицях і почало активно заселятись в 1700-1730 роки. Саме в цей час маємо згадки про будівництва церков в наших селах, що можливе тільки при наявності хоч трохи платоспроможного населення, зокрема, як вже відмічалось вище, в Гукові побудували церкву в 1737 році, на Збрижі – 1702 році, на Покляках в 1720 році[16 с.379], в Скалі в 1717, 1720 та 1725 роках[12]. Церква в гукові була присвячена імені святого великомученика Дмитра, - будівля збудована з дуба, покрита гонтом, з трььома куполами, з котрих середній круглий, а крайні - чотирьохгранні; побудована на гроші колишнього місцевого пароха (прихідського священника) Василя березницького та освячена скальським деканом Олександром Ломиковським. В 1739 році було 47 прихожан, в 1748 році - 60 прихожан, в 1759 році - 71. Дмитрівська церква згоріла і в 1787 році була закладена нова церква на новому місці, та після завершення будівництва освячена на ім’я святителя Миколая. Ця церква проіснувала рівно сто років, до 1887 року; була вона з дубового дерева під одним куполом [16, с.333]. Десь в той час почало заселятись і спустошений війнами Красилів, що зараз є частиною Гукова, про нього знаходимо згадку в інвентарі Скальського староства за 1762 рік[17, c.127]. Тоді з Красилова за рік платилось 802 злотих, а з Гукова – 4106 злотих, що свідчить, що Красилів не був значним поселення, набагато меншим за власне Гуків. Про відновлення нормального життя в Гукові в половині 18 століття свідчить і те, що тут селились євреї, в 1765 році тут їх було 9 осіб[5, c.152], один був орендарем, швидше за все орендував корчму, як це часто вони робили. В Красилові тоді ж мешкало 5 євреїв, також сім’я орендаря [5 c.152].

1772 рік став в історії нашого краю переломним - відбувся перший поділ Речі Посполитої її сусідами: Російською імперією, Австрійською імперією та Пруссією. Австрійські війська зайняли територію з заходу аж по річку Збруч, таким чином, що Скала опинилась в складі Австрійської імперії. Цього ж року помер скальський староста Адам Тарло. Гуків опинившись відрізаним від Скали перейшов у власність сина Адама - Шимона Тарло та його дружини - Маріанни, котрі жили в містечку Збриж. Їм також належали Сокиринці, Марянівка, та Коцюбинчики [14, с.47]. В 1790 році в Гукові було 122 двори, та 655 жителів.
В 1793 році російські війська зайняли більшу частину Правобережної України до річки Збруч, таким чином по Збручу постав кордом між двома імперіями, а наше село стало прикордонним та відійшо у власність російським поміщикам.

Боровський А.


Список джерел:


1) Matricularum Regni Poloniae summaria. P. 2.
2) Źródła dziejowe. T.19.
3) Źródła dziejowe. Т. 5.
4) Архив Юго-западной России Ч.8, Т.2
5) Архив Юго-западной России Ч.7, Т.2
6) Архив Юго-западной России Ч.5, Т.2
7) Грушевський М. Опис подільських замків 1494 року // Записки Наук. Тов. ім. Шевченка, т. VII, 1895
8) Гуків. Історична Довідка // http://gukivska-gromada.gov.ua/istorichna-dovidka-03-05-16-16-03-2017/
9) Гуків. Історія міст і сіл Української РСР // http://ukrssr.com.ua/khmeln/chemerovetskiy/gukiv-chemerovetskiy
10)Жерела до історії України-Руси. Том 7. Львів, 1903.
11)ІСТОРІЯ СЕЛА ГУКІВ У СПОГАДАХ ОДНОСЕЛЬЧАН // http://www.litopys.com.ua/places/s-guk-vk/istoriya-sela-gukiv-u-spogadakh-odnosel%60chan/
12)Косач М. Скала над Збручем.
13)Крикун М. Подільське воєводство у XV-XVIII століттях: статті та матеріали. Львів, 2011.
14)Літкевич В. Історія села П’ятничани. Київ, 2011.
15)Мостовий В. Гуків: від чого назва // http://www.tovtry.km.ua/ua/history/ch/015.html
16)Сецинский Е. Исторические сведения о приходах и церквах Подольской епархии. Каменецкий уезд / [Соч.] Свящ. Е. Сецинского. - Каменец-Подольский, 1895. - XXII, 611 с. 
17)Скочиляс І. Інвентарні описи міст і сіл Борщівщини 60-их рр. XVIII ст. в архівах Польщі // Літопис Борщівщини. Вип. 8.
18)Matricularum Regni Poloniae summaria, P. 1
19)Гуків. Публічний електронний словник української мови // http://ukrlit.org/slovnyk/гук
20)Михайловський В. Населенні пункти західного Поділля та Подільського воєводства (1402-1444рр.) у світлі королівських, великокнязівських та старостинських документів / Історико-географічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. – Ч.6 / НАН України. Ін-т історії України; Відп. ред. М. Ф. Дмитрієнко. – К., 2003

*право мертвої руки - середньовічне право феодала оподаткувати майно померлого

Немає коментарів:

Дописати коментар