Летава: початок історії

Писемна історія села Летава починається в середині 16 століття. Тоді територія села відносиласть до Скальського староства з центром в містечку Скала. Скальське староство являло собою великий господарський маєток, прибутки з якого йшли на утримання королівського двору. Керував цим маєтком призначений пожиттєво староста, котрий отримував частину грошей з цього ж маєтку.
В 1515 році Станіслав Лянцкоронський отримав право від короля на це староство, а також право на те, щоб після його смерті старостою став його племінник - Геронім Лянцкоронський. Це сталося в 1535 році. Для допомоги управління староством була посада підстарости, обов’язками підстарости було заміняти старосту, коли його не було в маєтку. Десь в 1550-их роках підстаростою в Скалі став Станіслав Добек Ловчовський [1, c.149].

Герб Станіслава Добек Ловчовського - "Гриф", джерело "http://goldarms.narod.ru/polska2a.htm"

Ціла перша половина 16 століття пройшла під страхом татарських нападів на наш край, оскільки місцевість, де знаходиться Летава є рівнинною і зовсім позбавлена лісів, не дивно, що село стояло пусткою. Аж поки Ловчовський не почав будувати свою кар'єру урядника. Для цього звичайно ж потрібні були кошти, і як кожен нормальний пан того часу йому потрібне було якесь село, праця селян з якого, стала б фундаментом його економічної незалежності. Йому потрапила на очі порожня місцевість, від котрої відмовився Лянцкоронський [9, c.311]. І в 1559 Добек Ловчовський отримав в пожиттєву оренду від скальського старости, сплативши 200 гривень, місцевість під назвою Летово Дворище.  Відповідне підтвердження від короля датоване 2 червня 1559 року [6 , №2535].

Судячи з назви того урочища, там давно, імовірно ще за руських князівств було село з такою назвою, оскільки дворища, як форма розселеня людей притаманна тому часу.

Отримавши королівський дозвіл Добек взявся господарити в своєму селі. Першим ділом потрібно було знайти селян, які б оселились тут. Ймовірно, першими поселенцями в Летаві були вихідці з Прикарпаття, де вже була значна панщина, і люди не витримуючи важкої праці шукали свободи в інших землях. І таку свободу Добек селянам давав на кілька років. Крім Летави, Ловчовський став власником ще кількох сіл в Подільському воєводстві: Біла, Субіч, Вихватнівці та Кужелова. На той час Добек вже став управителем маєтку Лянцкоронського, тому не мав часу займатись своїми селами і переписав їх на свою дружину Катерину, відповідний документ був виданий королем 14 липня 1564 року [6, №3959-2962].

В 1565 році проводилась ревізія королівських маєтків, і ревізори чомусь записали Летаву до Кам’янецького староства... Але нехай, зате маємо унікальну інформацію про село. Отже який результат п’ятирічного Добкового господарювання. В селі на той час було вісім господарств з котрих брався податок. Від кожного господарства чинш - 30 грошів, також давали натуральний податок: від кожного господарства по дві курки, вартістю 1 гріш, по 20 яєць, вартістю також 1 гріш. А також мали відробляти панщину, до 5 днів на рік. та ходити на толоку. Голови тих господарств наступні: Стечко, Василь, Яким, Семко, Андрійко, Стецько, Оначко та Лехно. Від них всіх загалом - 8 золотих і 16 грошів.

Крім цих були ще господарства, котрі ще мали свободу. Імена тих господарів наступні: Яремій Василович, Антон Синютич, Федір Манкович, Василь Мусєвич, Сєнко Турчин, Борис, Кузьма Дідухович, Ушай, Грич, Павло Нєдзвєдж, Лукіян, Янек та Франко, що служить конем. На чолі громади стояв ватаман, що також мав свободу, на жаль його ім’я не вказано. Хто з селян мав пасіку, то давав бджолинну десятину, того ж року здали 5 вуликів, кожен по 20 грошів. А хто тримає овець здавав кожну десяту вівцю, минулого року здали 10 овець по 15 грошів. Загальна ж кількість людей, що тоді мешкала в селі, разом з жінками, дітьми, мала б становити близько 250 осіб.

Оскільки більшість селян були вільними і не давали нічого, то пан Добек для більшого прибутку розпорядився викопати в селі аж чотири ставки.  А також організував фільварок. З того фільварку в  1564 році зібрали: жита – 80 кіп, пшениці – 30 кіп, вівса – 60 кіп, ячменю – 60 кіп, гороху – 15 кіп. Проса – 20 кіп. Загальна сума прибутків від Летави становила 84 золотих і 14 грошів [8, с.194]. Щоб якось заохочувати селян до свого села за сприяння Добека в наступному році було збудовано церкву та відкрито корчму [4, c.187].

В 1570 році чергова ревізія маєтків, котра показала, що в селі є 8 осілих селян, та 6 вільних селян (тут мається на увазі селянських господарств). Видно, що кількість вільних зменшалась, як пишуть ревізори "повтікали до Волох, а інші повмирали". Ті вільні, що залишились в селі мали тоді ще 4 роки свободи. Також в селі жив один "слуга, котрий нічого не платить, тільки їздить, куди йому накажуть". Повинності відробляли ті ж самі, що і в 1565 році. Корчму пан Добек здавав в оренду, отримував за це 10 золотих [12, c.106].

* * *

Селянські втечі були дуже поширеним явищем тоді на Поділлі, дещо пізніше, в 1617 р. відомий епізод з селянами, котрі втекли з Летави до містечка Могилів (Подільський). Судовий запис в кам’янецькій земській книзі подає їх кількість три родини [17, с.335].

* * *

Кар’єра Станіслава Ловчовського під патронатом Лянцкоронського йшла в гору, в 1566 році від був послом від шляхти Подільського воєводства на сейм в Любліні, у 1567 році - у Пйотркові, у 1569 - у Любліні. Вершиною стало набуття ним в 1569 році посади кам’янецького земського судді. В тому ж році він був одним з тих представників Подільського воєводства, хто підписав акт Люблінської унії 1 липня 1569 року [9, с.311].

12 жовтня 1583 року Ловчовський передав право власності на село сину Героніма Лянцкоронського - Станіславу [15]. Він володів селом до своєї смерті в 1592 році. Тоді скальське староство залишилось без керівника, оскільки діти Станіслава були ще малолітніми. І тому посаду старости зайняв брат дружини покійного Лянцкоронського - Миколай Гербурт, що було підтверджено королем в спеціальному указі від 26 липня 1592 року. В ньому зокрема йдеться і  про те, щоб декілька сіл із скальського староства перейшло у пожиттєву власність малолітнім дітям покійного старости, а саме - село Летаву надати Миколаю Лянцкоронському [7, №285]. 26 квітня 1607 року Миколай Лянцкоронський підтвердив собі та дружині власність на село [13].

Десь в 1620-их роках  Миколай передає Летаву кам’янецькому войському Касперу Матчинському, котрий 25 жовтня 1628 року відступив права на власність селом шляхтичу Луці Лабановському [14]. В 1629 році Матчинський ще сплачував податку від села кварту 20 золотих [3, с.192], а  помер в 1633 році [11, с.356], тоді село перейшло остаточно Лабановському.

В 1629 році в селі було 48 житлових будинків [16, с.153], звідси можемо приблизно оцінити кількість людей в селі. Якщо в середньому брати по 6 осіб на будівлю, то отримуємо 288 осіб.

Під час військових дій 1648-57 років наш край, з багатьма селами і містами перетворився на руїну в наслідок козацького повстання. Ті ревізії, які проводились в цей час показують, що Летава була повністю спустошена, тут не залишилось жодного мешканця. Зокрема подимний реєстр, що проводився в 1661 році показує: "шляхетний Ян Венгриновський засвідчив під присягою, що села Летава та сусідня Ярославка спустошені" [10, с.520]. Наступна ревізія 1665 року взагалі не згадує про село. Так тривало декілька десятиліть, і податковий реєстр, що проводився турецькою адміністрацією в 1681 році також засвідчує повну спустошеність [5].

Своє друге народження Летава переживе лише в середині 18 століття, але про це іншим разом...

Боровський А.

fb.com/anrewborowski

Розписка Ловчовського про сплачені податки з села Летава:

"Ja Stanislaw Dobek Lowczowski, sedzia ziemsi Kamieniecki zeznawam them moiem pisaniem zem oddal poboru K[rolu] J[ego] Mo[sc]zi panu Vawczenczowi Milieskiemu poborczi ze wsi Latawy [не чітко написано] mego od plugow 4 po gr.10, od korczmi dorocznei gr.12. Dluzego ku [не розбірливо] pieczecz swoiu przylozilem I reka sie swoy podpisale sie. Datum in Camieniecz 20 februarii 1571

(Archiwum Glowne Akt Dawnych. – zesp.Archiwum Skarbu Koronnego. – dzial. I. – Sygn.45. – f.358)

Я, Станіслав Ловчовський, суддя земський Кам’янецький, засвідчую цим моїм листом, що віддав податку Його Милості Королю панові поборцеві Вавжинцю Мілєскому з села свого Летави […] від 4 плугів по 10 грошів, від корчми щорічно 12 грошів. Для чого приклав свою печатку і своєю рукою підписався. Дано в Кам’янці, 20 лютого 1571 [року]"

Джерела:

1. Białkowski L. Podole w XVI wieku. - Warzsawa, 1920

2. Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa, 1909. — Cz. 1. — T. 13.
3. Jabłonowski A. Zródła dziejowe. – Warszawa, 1877. – T. 5.
4. Jabłonowski A. Zródła dziejowe. – Warszawa, 1889. – T. 19.
5. Kolodziejczyk D. The Ottoman Survey Register of Podolia (ca. 1681). Defter-i Mufassal-i Eyalet-i Kamanice, part 1: Text, Translation, and Commentary. XVIII+672 p., 6 Maps; part 2: Facsimile. IV+362 p
6. Matricularum Regni Poloniae summaria. -  Pars V.
7. Summariusz Metryki koronnej. - T. VI.
8. Люстрація Кам’янецького староства 1565 року // Архив Юго-Западной Россіи. - Ч.7. - Т.2
9. Михайловський В. Еластична спільнота. Подільська шляхта в другій половині XIV - 70-х роках XVI ст. - К.: Темпора, 2012
10. Подимний реєстр 1661 року // Архив Юго-Западной Россіи. - Ч.7. - Т.2 

11. Niesiecki K. Herbarz Polski, wyd. J.N. Bobrowicz, Lipsk 1839-1845. T. 6.
12. Жерела до історії України-Руси. - Т.7. - Львів, 1903
13. AGAD. - MK. - Sygn.151. - f.161-161v
14. AGAD. - MK. - Sygn.178. - f.47v-48
15. AGAD. - MК. - Sygn.123. - f.432-432v
16. Крикун М. Документи комісарського суду Подільського воєводства 1678-1679 років. - Львів, 2015 (оригінал: ЦДІАУ в Києві. - ф.36. - оп.1. - спр.2. - арк.25зв.)
17. Крикун М. Місто Могилів над Дністром у XVII ст. // Подільське воєводство у XV-XVIII ст. - Львів, 2011